Поясни пряме та переносне значення сталих виразів: кожна птичка своїм носиком живе. суха ложка рота дере

Пряме: то есть у неё есть свой носик(клювик), которым она добывает пищу, то есть живёт. переносное: почти похожее с первым, но чуть   чуть по другому, сколько еды добудет своим носиком столько у неё еды и будет.

Япобачив діка сенда. він наближався до мене. я почував себе незвично, бо побачити людину з твору, якого ти читав. нарешті він до мене наблизився. я привітався і розказав що я читав його роман. він подивився усміхнено. я йому сказав, що він дуже хоробрий і не кожний так зможе врятувати від такої біди. він сказав, що всі так зможуть, просто треба знайти свою силу волі. це чудово! сказав я і усміхнувся. я спитав, як він зараз живе. він відповів : "живу добре, я капітан шхуни " колумб".поки що не було аварійних ситуацій." це добре - сказав знову я - було приємно тебе чути. після цієї фрази, ми попрощавшись пішли у різні боки. ось така зустріч з діком сендом.

українська земля подарувала нам поетів і письменників, які не тільки збагатили безсмертними творами національну літературу, але й уславили нашу країну в усьому світі. серед них одне з самих великих імен – ім’я лесі українки.

доля цієї видатної жінки була тяжкою з самих ранніх років. захворівши ще в дитинстві тяжкою хворобою, леся українка боролася з нею усе своє життя. а життя письменниці було недовгим – усього 42 роки. не превеликий жаль, не судилося їй відчути ні взаємного палкого кохання, ні особистого щастя, не пізнала вона і привабливості материнства. не стала леся українка і великим музикантом, як того мріяла, бо понівечена хворобою рука не дозволила їй вчитися грі на піаніно. але за всі свої страждання письменниця була нагороджена богом унікальним поетичним талантом, який вона повністю віддала своєму народові і рідній країні. найпершою і єдиною любов’ю лесі українки була глибока та віддана любов до рідної землі, до того куточка, де вона народилася та де пройшло її дитинство – до волині та поділля. таке героїчне життя, така відданість своїй батьківщині поряд з геніальністю, мабуть, перш за все і приваблює мене в лесі українці, як в людині і поетесі.

усвоєму житті леся українка була змушена часто подорожувати. змучена хворобою, наприкінці свого життя їй прийшлося залишитися жити в грузії, приїжджаючі до рідних країв лише на короткий час. але де б не подорожувала поетеса, де б вона не залишалася, серце її завжди линуло в україну. підтвердження тому – численні поезії лесі українки, в яких переважають спогади при прекрасну рідну країну, про її чудові краєвиди з голубими озерами та розкішними лісами.

із почуттям неабиякого захоплення леся українка оспівувала рідну землю у своїх віршах, але вона ніколи не була співцем природи, бо вона всюди, перш за все, бачила український народ – з його радістю і горем, його стражданнями і сподіваннями на краще майбутнє. це цілком природно, тому що поетеса в першу чергу була громадянином, і бачила свій обов’язок в служінні інтересам та прагненням українського народу, а лише потім – особистому щастю. вона добре розуміла значення митця в суспільстві, роль поезії в боротьбі свого народу за краще майбутнє. дуже добре це розуміння леся українка висловила у вірші “слово, чому ти не твердая криця”. поетичне слово митця у цій поезії відображено як «іскриста зброя», «меч», що «буде здіймати голови з плеч” ворогів батьківщини. а ось твір “contra spem spero”, який був написаний поетесою ще в юному віці, дуже вразив мене силою духу, любов’ю до життя, мужністю та щирістю.