Що зробив петро i та катерина ii для україни?

ответ:Екатерина²

Провела реорганізацію Сенату (1763), церковну реформу (секуляризацію земель) (1763—1764), скасувала гетьманство в Україні (1764). Очолювала «Комісію з Уложення» («Комиссия об Уложении», 1767—1769). Видала «Установу для управління губерній…» («Учреждение для управления губерний…», 1775), «Жалувану грамоту дворянству» (1785) та «Жалувану грамоту містам» (1785).

За її правління відбулася Селянська війна 1773-1775 рр. під проводом Омеляна Пугачова.

За Катерини II внаслідок російсько-турецьких воєн 1768-74 та 1787-91 рр. Російська імперія розширила свої кордони та закріпилася на Чорному морі, незаконно аннексувала Кримське ханство, яке за Кючук-Кайнарджійським мирним договором визнавалося незалежним. Прийняла під російський протекторат Картвело-Кахетинське царство (Східну Грузію, 1783). Під час її правління за активної участі Росії відбулися три розділи Речі Посполитої (у 1772-му, 1793-му, 1795-му роках).

Листувалася з Вольтером, Дені Дідро та іншими діячами французького Просвітництва, але вона сама про листування з Дені Дідро говорила наступне: «…його думка була більш цікавою для мене, аніж корисною. Якби я послухалася його порад, я б перевернула усю імперію догори дном; законодавство, адміністрацію, політику, фінанси — усе це довелося б поламати й замінити теоретичними мріями».

Мистецтво та культура

Объяснение:

Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:

«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.

Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».

Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.

«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.

У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».

(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)

«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».

Ось я і прочитал(ла) повість.В якій розповідалося про людей які прагнули здобути свободу.
Один з цих людей Михайлик. Михайлик-це простий,сільський хлопчик.Він 
дуже допитливий і йому хочеться все знати,до всього дійти своїм разумом.Неслухавши казок які йому розповідал дід Демьян і бабуся,Михайлик сприймає світ як казку. Насправді Михайлик це- автор у дитинстві.Він любить зорі у високому небі,жито пахуче і запах різних трав. Михайлик-романтична натура.Проблеми що стосуються Михайлика це дрібниці:проблема це-дістати десь книгу і почитати її.
  Мені дуже подобається ця повість.Бо мало таких дітей у світі.Доброзичливі,вільні,смішні,романтичні,умні-їх мало.Треба брати приклад с цього хлопчика!