Сторизм і архаїзм в творі панаса мирного хіба ревуть воли як ясла повні

Оповідання Джека Лондона «Жага до життя» справило на мене сильне враження. Від першого до останнього рядка знаходишся в напрузі, стежиш за долею героя, затамувавши подих. Переживаєш і віриш, що він залишиться живий.На початку розповіді перед нами два товариші, що поневіряються Аляскою в пошуках золота. Вони змучені, голодні, рухаються з останніх сил. Здається очевидним, що вижити в таких важких умовах можна, якщо є взаємна підтримка, взаємовиручка. Але Білл виявляється поганим другом: він кидає товариша після того, як той підвернув ногу, переходячи кам’янистий струмок. Коли головний герой залишився один серед безлюдної пустелі, із травмованою ногою, його охопив розпач. Але він не міг повірити, що Білл остаточно кинув його, адже він ніколи не вчинив би так з Біллом. Він вирішив, що Білл чекає його біля схованки, де вони сховали разом добуте золото, запаси їжі, патрони. І ця надія допомагає йому йти, перемагаючи страшний біль у нозі, голод, холод і страх самотності.Але яке ж було розчарування героя, коли він побачив, що схованка порожня! Білл зрадив його вдруге, забравши всі припаси і прирікаючи його на вірну смерть. І тоді людина вирішила, що дійде що б там не було, що виживе, незважаючи на зраду Білла. Герой збирає в кулак усю волю і мужність і бореться за своє життя. Він намагається голими руками ловити куріпок, їсть корені рослин, захищається від голодних вовків і повзе, повзе, повзе, коли вже не може йти, обдираючи до крові коліна. На шляху він знаходить тіло Білла, якого загризли вовки. Зрада не до йому врятуватися. Поруч лежить мішечок із золотом, який жадібний Білл не викинув до останнього моменту. А головний герой навіть не думає забрати золото. Воно тепер не має для нього ніякого значення. Людина розуміє, що найдорожче - це життя. А шлях його стає усе важчим і небезпечнішим. У нього з’являється супутник - голодний і хворий вовк. Починається хвилюючий двобій між змученою і ослабілою людиною і вовком. Кожний з них розуміє, що виживе тільки в тому випадку, якщо уб’є іншого. Тепер людина увесь час напоготові, вона позбавлена відпочинку і сну. Вовк чатує на неї. Варто людині на хвилину заснути, вона відпочуває на собі вовчі зуби. Але герой виходить переможцем з цього випробування і, врешті-решт, добирається до людей.Я дуже переживала, коли читала, як людина з останніх сил кілька днів повзе до корабля. Мені здавалося, що люди не помітять його. Але усі закінчилося добре. Герой був врятований.Я думаю, що вижити людині до мужність, завзятість, величезна сила волі і любов до життя. Ця розповідь допомагає зрозуміти, що навіть у самій небезпечній ситуації не можна впадати у відчай, потрібно вірити в краще, зібратися із силами і боротися за життя.Глибока людяність простежується в багатьох творах письменника. Наприклад, в оповіданні «Любов до життя» головний герой, якого друг покинув із вивихнутою ногою, напівмертвий від голоду й утоми, добирається через снігову пустелю до узбережжя. Тут показано не лише інстинкт самозбереження, а й любов до життя, до цього прекрасного світу. У оповіданні «Спілка старих людей» головний герой індіанець не задоволений білими людьми. Він каже: «Білі люди приходили до нас, як подих смерті, вони дихають нею, а проте самі не вмирають…» Індіанці не хочуть смерті ні своїх людей, ні білих. Вони не хочуть ніякого насильства, прагнуть людяності.А в оповіданні «Мексиканець» розповідається про юнака Феліпе Ріверу, який здобуває перемогу в боксерському бою з досвідченим спортсменом Денні Уордом. Завдяки цьому він виграє гроші, які потрібні для купівлі гвинтівок, щоб здійснити революцію. Феліпе Рівера прагнув щастя та миру для всіх бідних людей, адже його батька і матір розстріляли реакціонери. Можна наводити багато прикладів, та висновок один: люди бувають різного характеру, різних поглядів та національностей. Але головне - вони повинні допомагати один одному, співчувати і підтримувати в тяжку хвилину.

Не розумію, як можна не любити країну, у якій ти народився й зростав, у якій вперше покохав і вперше пробачив, у якій зустрічав і прощався. Не розумію. Батьківщина — це те, що наймиліше людському серцю, це одна з найбільших цінностей, яку не можна вибрати, адже вона дарована кожному Богом. Я поважаю свою країну, відчуваю її у своєму серці, тому й маю право назвати себе справжньою патріоткою.

Поняття «патріотизм» має для кожного своє суб’єктивне значення. Ми часто зустрічаємо це слово в загальному вжитку, а особливо зараз, коли Україна переживає складний період своєї історії й потребує особливої уваги та любові. Особисто я вважаю, що любити свою державу — це і є справжній патріотизм. Він проявляється в нашій вихованості й повазі, у спогадах і переживаннях. Бути патріотом — означає бути відданим громадянином своєї держави. Жити, працювати на благо своєї країни також є проявами почуття патріотизму. Адже лише пересічні жителі можуть створити або значно покращити імідж держави, лише вони можуть втілити мрії в реальність, чим можуть покращити не лише свій рівень життя, а й рівень цілої країни. Патріот — це людина, яка віддано служить ідеї. Патріот — це той, хто розуміє проблеми своєї держави й за жодних умов не покидає її. Патріот — це закоханий. Чесно, я не розумію, як можна не бути патріотом країни, в якій ти народився. Адже Батьківщина — це найцінніший дар твого народу й роду, це земля твоїх батьків, до якої ти ніби прив’язаний невидимими ниточками, це вся твоя історія. Це не тільки земля, на якій ти проживаєш, а й уся та духовна спадщина, яку мусиш плекати й примножувати скрізь і завжди.

Тож, як на мене, бути патріотом означає любити свою Батьківщину. Любити її віддано, чесно, по-справжньому й назавжди…