Можете дать текст сказки "потерчата" ?

іван сила – видатна українська постать, важкоатлет, що був визнаний найдужчою людиною планети у минулому столітті. цей чоловік утілює найкращі риси: благородство, щедрість, чесність, старанність.

    по приїзду до міста іван влаштовується вантажником на вокзал. і вже тут проявляє свою силу та талант: «іван з легкістю взявся до праці, беручи на свої плечі вдвічі більше, ніж решта вантажників». він – дужий від природи, має силу підіймати багато важкого та не стомлюватись.

      познайомившись з  брякусом  у місті та ставши на шляху до слави, іван не покинув роботи: «попри грошову винагороду, яку сила отримував за тренування, він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою».тобто окрім вищезгаданих позитивних рис, важкоатлет є ще й працьовитою людиною. доктор його всіляко розвивав. одного разу іван потрапив у таку ситуацію: подали обід і поклали велику купу різноманітних виделок та ложок. вдома, звичайно, чоловік так не харчувався, та й норм етикету не знав.  брякус  дозволив йому їсти так, як зручно, проте іван відказав, що навчиться.

      іван – чуйна людина, тому смерть  любого  тренера важко його вразила: «іван заплющив очі. крізь повіки пробилася сльоза і потекла по щоці». він дуже щирий, відкритий, співчутливий. окрім цього, найдужчий чоловік планети є гарним товаришем та другом, готовим швидко прийти на .

      серце івана турбується не лише про себе, його вражають знущання з тварин, суспільна несправедливість та чимало інших важливих для людства проблем. отже, іван сила у творі о. гавроша наділений найкращими рисами, які він мав не лише від народження, а й розвивав у собі протягом усього життя.

Відповідь:ШРАМ (справжнє прізвище Чепурний)

По одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий «козарлюга». Був він син паволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській школі, і вже сай вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетцу маном Остряницею, то і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над греко-руською вірою. Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої рибалкам і чабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з низцями; видав не раз і не два смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь на ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. Ніхто краще його не ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремія... У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище. І в реєстрах-то, коли хочете знати, не Чепурним його записано. не раз дзвонив старий Шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити богові

Іванець Брюховецький

Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.

Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...

Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!

Пояснення: