Взаємини дорослих і дітей у творі джури козака швайки

Художні образи зображені як зорові та слухові відчуття ліричного героя, а не як безсторонній опис автора. Також письменник використовує незвичайні метафори для опису того, що бачить і думає антигерой-чекіст, порівнюючи польських можновладців, колишніх власників замку, в якому засідає чекістський трибунал, із його колегами-революціонерам; форма оксюморону виражається тут в ідейній боротьбі буржуазії та пролетаріату. Описи сучасного перекликаються із минулим, майбутнє з минулим; що більш, героєві постійно здається, що все довколишнє – лише галюцинація, дивне марево. Проте головний акцент зроблено на деталізації образів, спрямованих до відчуттів читача, як-то звук канонад, гомону жителів, шуму бурі та ін. Таким чином, із упевненістю можна стверджувати, що це яскравий зразок експресіоністичної новели, так як автор зосереджується на особистих відчуттях, роздумах та переживаннях, надаючи їм реальності. На моє переконання, можна сміливо стверджувати, що Микола Хвильовий у своїй творчості споріднений із творчістю відомого німецькомовного письменника Франца Кафки. Обидва акцентували на абсурдності зовнішнього світу, умовності соціальних законів та їхній антигуманності. І так само, доля обидвох зіграла сильну роль у їхній творчості. Отже, українська літературна традиція багата також і на митців у жанрі експресіоністичних повістей та новел, що найяскравіше виразилось у генієві Миколи Хвильового. Незважаючи на суперечливість радянської дійсності двадцятих років, Хвильовий зумів залишитися вірним своїм ідеалам і збагатити світ прекрасними витворами мистецтва, закликаючи повернутися до гуманістичних начал і поважати одне одного.

Детальніше: http://tekstover.in.ua/489/

Роман В. Підмогильного "Місто" з часу його виходу в світ й до сьогодення сприймався неоднозначно. Ключем до прочитання твору є епіграфи. Перший, взятий із талмуду, стверджує: "Шість прикмет має людина: трьома вона подібна на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п'є; як тварина вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє", Другий епіграф — з роману А. Франса "Таїс": "Як можна бути вільним,... коли маєш тіло?"

В. Підмогильний — тонкий психолог, тому він намагається створити образ людини, в душі якої відбувається безперервна боротьба між добрим і злим началами, між духовним і тваринним, щоб простежити, хто ж буде переможцем. В. Підмогильний показує історію розвитку людини, що потрапила з одного життєвого середовища в інше (із провінції до столиці):

Автор прагнув зрозуміти, хто є людина і яке місце їй відведене у цьому житті, для чого вона живе і як повинна жити. В. Підмогильний намагався поставити людину перед самою собою, змушував її зазирнути у власну душу, адже лише через пізнання людини можна дати відповідь на одвічне питання: у чому сенс життя?

Кожен герой роману — неоднозначна, нестандартна особистість. Для одних персонажів світ постає позбавленим сенсу, своєрідним абсурдним середовищем (Зоська, Максим). Для Бориса Задорожного, інструктора клубної роботи, сенс життя — у матеріальному задоволенні своїх потреб. Інші персонажі все життя прагнуть усвідомити творчі можливості свого "Я", адже самореалізація — головна мета їхнього життя. Кожен герой по-своєму реагує на складні життєві ситуації. Ате страх перед майбутнім, відчуття непотрібності, самоти притаманні майже всім героям роману.

Найцікавішим у романі "Місто" є образ головного героя Степана Радченка. Читаючи твір, весь час задаєш собі питання: хто ця людина? "Завойовник" міста чи його "жертва"? З одного боку, ми захоплюємося блискучим кар'єрним ростом Степана, але з іншого — нас обурює його жорстокість у ставленні до жінок. Щоправда, герой час від часу каїться перед самим собою за свої гріхи. Аче чи можна йти до щастя по головах та трупах інших людей? І хоча роман закінчується тим, що Степан переможно дивиться на завойоване ним місто із вікна своєї фешенебельної квартири, але читач розуміє, що це ще не кінець. Місто "зтерло" героя, згубило в його душі одвічні людські чесноти. А хіба можуть лише матеріальні блага та кар'єра зробити людину щасливою? Звичайно, ні. У серці головного героя немає місця коханню, співчуттю, милосердю, а тому він — глибоко нещасна людина. Так, він розкрив своє творче я, досяг матеріальних благ, але сенсу життя так і не зрозумів...

Объяснение: