Ть мені зробити завдання треба написати твір-роздум по твору. людина — це унікальна істота, яка є не просто творінням вищого розуму, не просто відображенням божої мудрості, могутності, творчого потенціалу. людина, з погляду християнства, є особою, яка має власний розум, власну волю, власні почуття. людина безсмертна не лише в релігійному розумінні, але й у своїх ділах. усе, що кожен з нас зробить, матиме свій слід у майбутньому. найзагальніше покликання кожної людини — жити. і жити гідно. часто ми відволікаємося на дрібні і скороминущі речі, а це принижує людину, робить її життя примітивним і нецікавим. крім основного призначення, кожен має особисте покликання. бог кожного з нас любить і наділяє тим чи іншим талантом, якоюсь характерною властивістю, яку людина може розвинути або змарнувати. навіть якщо ми не відчуваємо в собі здібностей до мистецтва, науки чи спорту, то можемо розвивати щедрість, терпимість, порядність та інші чесноти, яких нам часто бракує в житті. для кожного важливим є вміння поводитися в буденних ситуаціях. часто людина грішить тим, що будує величезні плани, мріє про високе життя, але не вміє бути уважною до щоденних потреб рідних. цінність життя людини повинна вимірюватися кількістю добра і любові, вкладених нею у кожну, хай і невеличку справу. люди мають жити в дружбі, злагоді, один одному. а тільки тоді буде шляхетною, коли вона є безкорисливою. ми живемо в суспільстві, серед інших людей, і постійно відчуваємо на собі їхню опіку та внутрішню погребу якогось ставлення до них. вже самою природою передбачено, що сильніший повинен піклуватися про слабшого. і, власне, сила сильного полягає в тому, наскільки він використовує її для служіння іншим. батьки не просто виховують дітей, забезпечують їжею, одягом, відсилають до школи; вони люблять їх і піклуються про них

1.вірш
2.Тема «Мені тринадцятий минало»: зображення безрадісного дитинства Тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу.

3.Основна думка: не зазнали щасливого дитинства Тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами.

4.Головний герой твору – тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. Природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться Богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя… Раптом герой усвідомлює, що він – кріпак, і це боляче ранить серце підлітка.
5.Порівняння: «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі
стало моє». Метафори: «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо помарніло». Епітети: «небо голубеє»; «тяжкі сльози», «господнє небо»

6.з 22 червня 1847 р. по 11 травня 1848 р. в Орській фортеці,

Прислів'ям є назва роману, прислів'ям названо й декілька розділів: "Наука не йде до бука", "Козак — не без щастя, дівка — не без долі", "Старе та поновлене", "Лихо не мовчить". Рясно їх розсипано й по тексту. Ось деякі з них: "Життя — що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши", "На людях і смерть красна", "Біда, кажуть, не сама ходить, а з дітками", "Добре, кажуть, дожидати треба, а лихе — само прийде", "Яка земля, такі й люди", "Дарованому коневі в зуби не дивляться", "Що громаді, те й бабі".

Прислів'я у романі — це ті центри, на які опирається чи від яких відштовхується авторська розповідь. Вони завжди до місця і на місці. Щедро насичена ними й мова персонажів, де вони також виступають опорними моментами, незаперечними істинами і часто дають виразну соціальну характеристику тому, хто говорить: "З хама не буде пана" (генеральша); "Покірливе телятко дві матки ссе" (генерал); "Мандрівочка — наша тіточка" (кріпаки). За до прислів'їв та приказок ("Кому воля, а кому неволя", "Риба без води, а чоловік без землі гине", "Суха ложка рот дере") характеризуються персонажі, передається художній досвід народу.

Автори роману не лише використовували народну мудрість, а й за її зразком створювали свої афоризми, як-от: "Дожидати страшного, страшніше, ніж його переживати", "Селянин без поля — старець без рук і без ніг", "Злодійкувате життя не по душі самому запеклому злодієві", "Яке життя, таке й товариство", "Робиш, щоб було що їсти, іси, щоб здужав робити", "Учили, щоб бити, били, щоб учили".

Роман П. Мирного та І. Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" засвідчив дальший розвиток і збагачення української літературної мови. Як і їх попередники на літературній ниві, автори роману орієнтувалися на багату лексично, майстерно оброблену протягом сторіч мову усної народної поезії. Та письменники не просто використовують окремі зразки народної мудрості, а її духом проймають весь зміст твору.