Синтаксичний аналіз тексту. ображайся не мене, як хочеш, зневажай, ненавидь мене - все одно я люблю твої очі і волосся твоє сумне. хай досада чи гнів жевріє, хай до сліз я тебе озлю - ти для мене не тільки мрія, я живого тебе люблю. для кохання в нас часу мало, для мовчання – у нас віки. все віддала б, що жить осталось, за гарячий дотик руки. ображайся на мене, як хочеш, і презирством убий мене - все одно я люблю твої очі і волосся твоє сумне.

Володимир — молодий потомствений дворянин, єдиною син Андрія Гавриловича Дубровского, відомого своєю добропорядністю, чесністю і непідкупним характером. Волею автора, Володимиру доводиться перенести дві важкі втрати: смерть коханого батька і втрату родового маєтку. Дізнавшись, що винуватцем усіх бід є поміщик Кирила Петрович Троєкуров, молодий Дубровський вирішує за будь-яку ціну помститися йому. Перше, що він робить - забирає своїх кріпаків, які за продажного суду перейшли до Троекурову, в ліс і стає ватажком зграї разбойниковВладимир — молодий потомствений дворянин, єдиною син Андрія Гавриловича Дубровского, відомого своєю добропорядністю, чесністю і непідкупним характером. Волею автора, Володимиру доводиться перенести дві важкі втрати: смерть коханого батька і втрату родового маєтку. Дізнавшись, що винуватцем усіх бід є поміщик Кирила Петрович Троєкуров, молодий Дубровський вирішує за будь-яку ціну помститися йому. Перше, що він робить - забирає своїх

Василь Симоненко написав чудову віршовану казку «Цар Плаксій та Лоскотон». Вона цікава та легко читається. Два головні герої казки зовсім різні. Мені не подобається злий цар Плаксій, він несе темряву суму. Мене захоплює веселий Лоскотон, який приносить світло радості людям.     Дядько Лоскотон має добре серце, він любить дітей, прагне робити тільки добрі діла, допомагає іншим. Терплячість допомагає переносити ув’язнення, а мужність та сміливість - перемогти всі безглузді заборони царя. Дорослі та діти люблять Лоскотона, бо він несе людям справедливість, радість і «приходив до усіх голосний та щирий сміх». Автор так описує його : «мав він вдачу теплу й щиру, ще й лукавинку в очах».     Зовсім іншим ми бачимо Плаксія: «голова його – мов бочка, очі – ніби кавуни». Цар любить тільки владу, прагне, щоб слуги тяжко працювали на нього. Сльози лиються з його очей, тому він бажає іншим тільки суму. Народ не любить свого нелюдяного правителя, який є злий та розлючений на усіх. За спиною гвардії він був сміливий, а сам на сам – страшенний боягуз: «раптом цар упав на трон», коли побачив у палаці Лоскотона.       Цар від лоскоту лопнув, втекли його сумні діти, тому закінчився сум в «красі-країні з дивним ім’ям Сльозолий. А дядько Лоскотон «живе й понині, дітям носить щирий сміх».