Дейно-художній аналіз вірша «рідна сторона» степана пушика тут рідний край! тут рідна сторона! на доли гори дивляться в задумі. де голубіє тиха далина, стоять дерева думні, як бандури. стоять вони, і я собі стою, та й думаю, що вже прожив немало. кує мені зозуля у гаю, а батькові давно вже відкувала. він так пішов, як та ріка в імлі,  не знаю, звідки біль душі береться? як є зв’язок від зірки до землі, так є зв'язок від серця і до серця. бринить постійно пам’яті струна, болить – немає болю без причини. о рідний край! о рідна сторона! о найсолодше слово – батьківщина за планом 1. настрій поезії 2. тема (мотив), ідея 3. вид лірики 4. жанр твору 5. художня лексика 6. тропи 7. художній синтаксис (стилістичні фігури) 8. художня фоніка 9. метрика (рими, римування, віршових розмір) 10. строфіка

Пiзньоï осенi Ганнуся поверталася додому трамваєм. На запотiлих вiкнах дiвчинка намалювала фiгурку людини в окулярах: вийшов Хлопчик — Фiгурка.
Виходячи з трамвая, Ганнуся почула, як ïï попросили подати руку, озирнувшись, побачила, що Хлопчик — Фiгурка (Ха-еФ) стоïть поруч. Дiвчинка посадила Ха-еФа у ранець, в альбом.
Яка дивна пригода трапилася зi мною, — думала дiвчинка, — нiколи б не сказала, що нарисована людинка може ожити.
Удома перед сном Ганнуся пригадала про Ха-еФа. Вона вийняла альбом — хлопчик якраз умiстився на аркушi, нiби його там нарисували. Що ж робити, — мiркувала школярка, — чи вирвати аркуш, чи, може, вдасться Ха-еФа звiдти вигнати. Бо за такий рисунок можна отримати одиницю.
— Хлопчику, чи ти можеш вiдклеïтися з альбому, отак, як ти вiдклеïвся з вiкна? — запитала дiвчинка.
— Звичайно. Але ж ти менi дозволила тут розташуватися. Я дуже полюбляю альбоми. Можеш мене навiть розмалювати кольоровими олiвцями.
— Добре, розмалюю, — пообiцяла Ганнуся. — Але я хочу, аби ти забрався з альбому на урок малювання. Бо ще схоплю двiйку!
Ха-еФ згодився.
Та наступного дня Ганнуся забула про нього, нiби то був сон. I коли вчитель малювання переглядав домашнi завдання, то, розкривши Ганнусин альбом, засмiявся:

Тематика поеми «Енеїда» І. Котляревського

У поемі Вергілія йдеться про те, як у героїчних походах, морських пригодах з волі богів троянці здобували землі латинян, а Еней — син богині Венери і смертного Анхіса — створив царство, що пізніше стало Римською державою. Такий міф про божественне походження царів був вигідний римським імператорам, бо підкреслював їх право на незмінну родову владу. Боги у поемі Вергілія всесильні і керують долею людства. Котляревський, навпаки, наділив богів та імператорів людськими вадами, такими як: хабарництво, пияцтво, заздрощі та зрадливість і т. ін. Наприклад, бог вітрів Еол — бахур, Нептун — хабарник, Зевс — п'яниця, Венера — «шльоха», Цірцея — «дуже злая до людей», цар Латин — «скупиндя». Героїчну поему письменник перетворює на комічну, а драматичні ситуації — на кумедні. Наприклад, Юнона у Вергілія — велична богиня, дружина Зевсе, у Котляревського вона — лише мстива жінка, «суча дочка». 

Не оминув своєю увагою ловт і представників офіцерства, бундючних і пихатих, жорстоких у ставленні до солдат. Яскравим представником цього суспільства у поемі є князьок Турн.