De libertate» рік написання: 1757
Вид лірики – патріотична.
Провідні мотиви: воля — найбільше багатство, уславлення Б. Хмельницького.
Жанр «De libertate»: громадянська лірика (поет пов’язує волю з боротьбою за національне і соціальне визволення трудящих)
Тема «De libertate»: вияв громадянської мужності поета в період посилення кріпацтва, оспівуючи волю як найбільше багатство людини.
Ідея «De libertate»: уславлення Богдана Хмельницького, народного героя, який присвятив своє життя боротьбі за волю і щастя українського народу; утвердження свободи людини як найвищої суспільної цінності.
Основна думка: тільки за умови отримання волі людина почуватиме себе щасливою; ніяке золото не замінить «вольности».
Віршовий розмір – дактиль.
Тип римування – суміжне.
Художні засоби «De libertate»
Риторичні запитання: Что тут за вольность? / Добро в ней какое?
Риторичний оклик: Будь славен вовік, о муже избранне, / Вольности отче, герою Богдане!
Порівняння: Добро… будто золотое.
Звертання: Будь славен вовек, о муже избранне.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Визнач, кому з казки незвичайні пригоди алі в країні недоладії належать такі характеристики: фото
Відколи Івана Дідуха запам'ятали в селі газдою (господарем), відтоді він мав лише одного коня й малий візок. Він упрягався разом із конем і виконував усяку польову роботу нарівні з ним. Іван ніколи не жалів себе, був надзвичайно працьовитим. Десять років чоловік відслужив в австрійській армії, а коли повернувся, то вже не застав батьків живими.
У спадок від батька йому дістався шматок найгіршої в селі землі — на горбі, де жінки копали пісок, і «зівав він ярами та печерами під небеса, як страшний велетень». Там ніхто не орав і не сіяв, але Іван взявся те робити. Конем підвозив гній до горба, а далі сам його носив у мішку нагору.
Працював так тяжко, що перегнувся в поясі й відтоді весь час ходив схилений, тож на селі його стали кликати Іваном Переломаним. Хоч горб і «переламав» селянина, але кинути його було шкода. Господар обгороджував свою ділянку, обгортав її грудками трави, щоб дощ не змивав гній. Так і провів усе життя на тому горбі (на інших нивах, куплених за гроші, що Іван заробив під час служби у війську, працювали його сини та дружина).
Були в Івана певні дивацтва: до церкви ходив лише раз на рік — на Великдень, а ще «курей зіцірував (дресирував). То так він їх научував, що жадна не важилася поступити на подвір'я і порпати гній». Їв Дідух на лаві, а не коло столу, пояснюючи це тим, що так він звик, коли був наймитом, а потім служив в армії. «Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою».
Объяснение: