Ситуація у сім'ї велике горе дочка восьмикласниця у важкому стані в лікарні діагноз тяжке отруєння трагедія сталося після того як батьки не маючи достатньо грошей відмовилися дочці купити модне пальто подруги мали такий обнови сашко однокласник віри зверхньо глянувши на неї сказав ти не сучасна нужно придумать продрлжение

ответ: І взагалі Ти краще дивилася за собою А ні ж ходити в наш клас

після цих слів дівчинка розплакалася вибігла з класу,вона закрилася в туалеті і довго думала над цими словами, А може все-таки він був правий? Запитувала вона себе Прийшовши додому вона вирішила отруїти себе, взяла таблетки які приймала мама від голови і випила їх всі!

Объяснение:

1." Відколи Івана Дідуха запам`ятали в селі газдою, відтоді він мав усе лише одного коня і малий візок із дубовим дишлем".
2."А ще Івана кликали у селі "Передоманим".Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений, як би два залізні краки стягали тулуб до ніг"
3. "Ще Івана знали в селі з того, що до церкви ходив лише раз у рік, на Великдень, і що курей зацірував"

Взгалі він дуже любив своє село і особливо свій горб, що дістався йому у спадок. вІн все життя робив на ньому і ніколи б не пішов, якби не сини і жінка. Він вважав свій горб своєю домівкою. 

Іван Брюховецький. Іван Брюховецький — запорозький кошовий отаман, проголошений січовиками гетьманом.

Характер Брюховецького як історичної особи, його досягнення своєї мети в романі відтворено правдиво. Це був політичний авантюрист без совісті й честі, владнолюбна, хижа, підступна людина. Своїми демагогічними обіцянками, фальшивим народолюбством він зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства.

 

 

Спочатку ми бачимо Брюховецького в Романовому Куті, де він стояв кошем, в оточенні запорожців, городових козаків, міщан, селян. Іванець (а це прізвисько говорить про його низьке походження) навмисне принижувався, підкреслював свою безкорисливість.

Зате на «Чорній раді» Брюховецький з’явився пишно вбраним, з гетьманськими клейнодами: булавою, бунчуком і корогвою, «позирав гордо, по-гетьманському, і тілько посміхавсь, узявшись у боки». Він був упевнений у перемозі, бо далекоглядно прихилив на свій бік московських бояр, князя Гагіна, який «взявши від Іванця великі подарунки, його неситій злобі потурає». Він проголосив рівність, запросив на раду «бургомістрів од міщан» та «мужицьких виборних». Однак ті, хто добре знав Брюховецького, розуміли, що це лише гра в демократію.

Лицемірство Брюховецького виявилося ще й у тому, що перед обранням його на гетьмана він погодився на покарання Кирила Тура, а після того заборонив судити за ще гіршу провину Олексу Сечила, висміяв старійшин-січовиків і прогнав їх.

Самолюбство й амбітність, підлість, уміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю Запорожжя, слабкодухість Брюховецького дорого коштували тогочасному українському суспільству, призвели до великих усобиць та кровопролиття.