дайте відповіді на питання. 1. справжнє ім’я лесі українки … 2. «давня казка» належить до літературного роду … 3. вірш «хотіла б я піснею стати» належить до лірики … 4. рядки «дівчино! як небо її голубе, люби її кожну хвилину» узято із твору, автором якого був … 5. на думку в. голобородька, «народжуються разом із диханням» … 6. майстром «тихої лірики» вважають … 7. підзаголовок «старосвітська » має вірш … 8. вірші г. кирпи написані у жанрі … 9. сучасний літературний процес має назву … 10. в уривку «жовтень жовті жолуді // на базар несе» використано такі три художні засоби: …

1. Справжнє ім’я Лесі Українки …  Лариса Петрівна Косач-Квітка

2. «Давня казка» належить до літературного роду  … лір-епос

3. Вірш «Хотіла б я піснею стати» належить до лірики …  філософська

4. Рядки «Дівчино! Як небо її голубе, люби її кожну хвилину» узято із твору, автором якого був …  Володимир Сосюра

5. На думку В. Голобородька, «народжуються разом із диханням» …  теплі слова нашої мови

6. Майстром «тихої лірики» вважають …  В.В. Підпалого

7. Підзаголовок «Старосвітська балада» має вірш …  "Із янголом на плечі"

8. Вірші Г. Кирпи написані у жанрі …  верлібр

9. Сучасний літературний процес має назву …  постмодернізм

10. В уривку «Жовтень жовті жолуді // На базар несе» використано такі три художні засоби: … метафора, персоніфікація, алітерація.

Объяснение:

Степан Радченко, енергійний, здібний, рішучий, впевнений юнак, що приїжджає з села до Києва, щоб отримати освіту та направити її на благо рідного села, сприяти переходу сільського життя на новий, вищий рівень у всіх сферах. Спочатку його лякає місто – велике, шумне, вороже, сповнене незнайомих людей та незвичних дійств. При цьому село здається йому тихим пристанищем, чимось ідеальним, теплим, рідним. Проте місто знайшло гачок, на який впіймало Степанову душу, та поступово змінило і його прагнення, і світогляд.

Cтепан Радченко — людина-завойовник, яка розбазарює свій талант. Ось один з епізодів роману. Степана запросили на вечірку до інституту, де він читає своє оповідання "Битва". "Успіх, пише автор", — був великий, — "та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави". 
У розмові з Борисом, відвертим прихильником літератури, Степан говорить, що оповідання — це жарт, це розвага, а за ніч пише декілька творів у цьому ж жанрі. 
Іноді в голові Степана з'являються справді думки, не притаманні інтелігентній людині. Посварившись з Максимом, він пішов геть. А в голові вирій думок: ця наволоч ударила його в обличчя! Ач який лицар об'явився! 
З великим задоволенням він згадував, як душив Максима, бив його, "вивертав, колінчив і заразом жалкував, що так швидко урвав свою кару. Вбити б гадюку! На юшку потовкти!" 
Він любив літературу, вона стала йому близькою й найдорожчою. І літературу він розцінює як першу ознаку культурної людини. 
Степан вважав, що він людина насиченого розуму і тому не повинен спілкуватися "з людьми, тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись". Життя людей здавалося йому простим і жодної уваги не вартим. 
Він належав до тих людей, хто прагне крок за кроком наближатися до поставленої мети, але не вміє спочивати на зупинках досягнення. Бажання його були поривними, вони палили його, кликали навпростець через труднощі. Здавалося б, а що тут прикрого. Та справа в тому, що при вирішенні будь-яких проблем душа Степана була "жорном невпинним, що лиш разом з добірним зерном кукіль і вівсюг життя". 
Поступово Степан заволодівав містом. Спочатку нова квартира (простора, світла, у центральному районі), а потім люди, знайомі. Їх родичі... і так вглиб міста. "Його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці..." Зосі, яку, здавалось, покохав, Степан доводив перевагу громадського над особистим, читав їй мораль, в яку й сам мало вірив. 
Хлопець часом відчував, що губить себе. Оті часточки свого "я" йому хотілося зібрати, повернути їх до себе, з'ясувати своє єство. Та на зміну цим думкам приходили зовсім інші, протилежні.