Аналіз вірша івана франка "твої очі як те море"

ответ: Тема: страждання ліричного героя із-за неподіленого кохання.

Ідея: ліричний герой закоханий, він дивується тому, як різні якості характеру поєднуються у його коханої — уста — «тиха молитва», а слово — «гостре, як бритва». Дівчина горда, зрозуміти її і здобути прихильність, — як дістати зернятко із твердого горішка, — дуже важко. Почуття любові ліричного героя таке сильне, що він ладен «згубити душу», вважає це і своєю радістю, і своїм горем.

Художнi засоби

Риторичнi питання: “Чом твое серденько…?”, “чом твоi устенька…?” і т.д.

Протиставлення: усмiх – скрута, радощi – горе.

Речення у більшості – повні, що допомагає нам показати повну картину.

Більш всього іменників, що надає нам повну картину про учасників “подій”.

Є епітети: колюче терня, тиха молитва, що надають твору яскравистості.

Звертання: Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Значну естетичну функцію у вірші виконує пісенний паралелізм, лірична оповідь вибудувана з риторичних запитань: «Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько — колюче терня? Чом твої устоньки — тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва?»

Стилістично нейтральні слова серденько, слово в контексті твору набувають нового смислового наповнення, асоціюються не з чарівною, а холодною дівчиною, якій байдужі глибокі почуття ліричного героя. При цьому врода коханої змальовується в річищі фольклорної поетики, а тому протиставляється її норовистій вдачі, її серцю «колючому», як шпички терня, словам гострим, як бритва. Проте ці порівняння не свідчать про важкий характер дівчини.

Просто вона не кохає юнака, який безтямно любить її, захоплюється красою очей, котрі «сяють тим чаром, / Що запалює серце пожаром», іменує милу «ясною зорею».

Душевні переживання ліричного героя зображуються через багату образну палітру, а також контрастні суб’єктивні оцінки:

«І чом твій усміх — для мене скрута,

Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!»

Митець характеризує ліричного персонажа за до антонімів, поєднання кількох значень слів, внаслідок чого поетичний образ звучить багатоголосо. Прекрасним є кохання, його істинна сутність, без осягнення якої людина морально гине. Це шлях у світ справжніх цінностей, у світ гармонії, до самого себе і коханої.

Римування вірша відповідає принципу римування в українському фольклорі— переважають морфологічні рими, тобто між собою римуються однакові частини мови:

чаром — пожаром

зоре — горе.

Объяснение:

Соломія — вродлива і сильна жінка. вона має високу і міцну, «як на доброго мужика», постать, гарне, «свіже, повне обличчя, з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся».енергійна, вольова, дужа, вірна подруга остапа, вона терпляче переносить всі злигодні мандрівного життя і не раз є остапові в дорозі, рятує його з біди. самовіддано бореться соломія за життя остапа: вона виводить його з плавнів, невтомно працює, щоб заробити собі й йому на проживання, продає свій одяг, щоб викупити остапа в жовнірів.у всіх своїх вчинках соломія діє свідомо, розсудливо. в боротьбі за волю вона поборює найтяжчі злигодні. нею керує жадоба до життя без пана й економа. заради врятування остапа відважна, наполеглива жінка йде на самопожертву — вона гине в дунайських хвилях. нерівну, але відважну боротьбу соломії з стихією води, її жагу до життя письменник передає короткими уривчастими реченнями: «…усі сили добути… усю теплу кров, …усю волю… ось ближче до берега… ось берег видно… а там гарно, там сонце сяє; там небо, там небо синє, там радість, життя…» найяскравіше виявився героїчний характер соломії і готовність її на самопожертву, коли вона, рятуючи остапа, гине у хвилях дунаю. як і поранений остап у плавнях з останніх сил боровся за життя, так тепер соломія, тонучи, напружує всі сили, щоб дістатися до берега, бо «там так гарно, там сяє сонце, там зелено, там небо синє, там радість, життя… душа рветься до сонця». трагічна доля остапа і соломії, їх поневіряння в туреччині свідчить про те, що всюди, де володарюють пани, трудяща людина не може знайти для себе щастя. соломія — мужня, вольова й ніжна жінка. вона щиро кохає остапа і є його вірною подругою, заради коханого «не кіс своїх», «вбралась у чоловічі штани та ладна була мандрувати» хоч на край світу. її мужність і воля набувають величезного вияву, коли разом з остапом вона перебуває у плавнях. незвичайну енергію виявляє жінка, коли перев’язує рану остапові, волочить його з плавнів, дбає про його одужання.  содомія постає перед нами щиро закоханою жінкою. її кохання сильне. вона готова ризикувати, боротися, аби здобути волю й побудувати і пік життя так, як вважає за потрібне. вона здатна йти за своїм чоловіком попри те, що шлях, обраний ним, складний та ризикований. але річ навіть не в тім, щоб пристати на те чи інше рішення: соломія здатна сама вирішувати, не тільки вкупі з остапом, а й самостійно. саме вона вирішує визволити остапа, коли той потрапляє в ув’язнення, саме вона разом з іваном втілює свій план у життя. на жаль, соломію чекає трагічна доля: вона тоне у бурхливих водах, хоча стільки разів вибиралася з небезпеки, перемагала бурхливі води життя. згадуючи про неї, остап говорить, що на дні тепер поховано половину його душі. не тільки справжнє почуття, а й спільний ідеал, спільна боротьба об’єднали дві закокохані душі, зробивши їх єдиним ціл

Уславлення героїзму українського народу під час великої вітчизняної війни у творах о. довженка. (темі мужності рідного народу у боротьбі з фашизмом о. довженко присвятив оповідання “воля до життя”, “ніч перед боєм”, “на колючому дроті”, “мати” та кіноповісті “повість полум’яних літ”, “україна в огні”, документальні фільми “битва за нашу радянську україну” та “перемога на правобережній україні і вигнання німецьких загарбників за межі українських земель”. усі твори митця – це гнівний осуд війни, яка забрала життя мільйонів людей, яка полила кров’ю родючі українські землі. письменник був небайдужим до долі народу, хотів, щоб він був щасливий, бо заслуговував на це.)