Учому виявилася ідея самопожертви у творі григора тютюнника « климко»?

Еней у поемі — козацький ватажок, «моторний і завзятіший од всіх бурлак», гульвіса, що легко зводить жінок і так само легко їх кидає без жодних докорів сумління. еней полюбляє горілку, але п’є лише від нудьги («еней тоді купався в бразі»); він сміливий і відчайдушний, але за розвагами та пиятикою він забуває навіть про мету свого життя, начертану на скрижалях небесних,— побудувати нове царство, і зевс мусить не дуже чемно нагадувати йому про це. побратимів собі він вибирав не по силі розуму чи відвазі, а по тому, хто міг більше випити. не раз автор говорив, що еней був «п’яний до втрати людської подоби, а потім мучився на похмілля, але, легковажний і безпечний, він і не подумав змінити спосіб життя. з похмілля у енея «опухли очі, як в сови, і весь обдувся, як барило» вдача енея дуже суперечлива — він може бути «хлопець хоть куди козак», а може бути боягузом і плаксієм. але такого героя вимагав стиль бурлеску, і автор з великою теплотою ставиться до свого героя: … моторний, ласкавий, гарний і проворний, і гострий, як на бритві сталь. боягузливість енея: побачивши сівіллу вперше, еней так злякався, що «не знав із ляку, де стояв». у пеклі він всього жахається, ховається за сівіллу. його лякають безконечні людські мандрівки, буря і висока хвиля. наляканий гнівом зевса, «божественний троянець» …піджав хвіст, мов собака, / мов каїн, затрусивсь увесь; / із носа потекла кабака. потрапивши в скрутне становище, троянський полководець іноді навіть плаче. так, злякавшись бурі, яку підняли на морі еолові вітри, «еней тут крикнув, як на пуп / заплакався і заридався, / пошарпався, увесь подрався, / на тім’ї начесав аж струп» еней – троянський полководець і. котляревський наділив свого героя розумом та відвагою. у другій половині поеми еней перетворюється з веселого гульвіси на дипломата та мудрого державного діяча, справжнього козацького отамана, що піклується про своє військо, поважає його, розуміє, що перемога — насамперед заслуга хороброго війська: еней один не роздягався, еней один за всіх не спав; він думав, мислив, умудрявся… еней – справжній ватажок, здатний повести за собою людей, харизматичний, справедливий, відповідальний за долю свого війська. уміло організовує підготовку до бою і праці, будує фортецю, в бою винахідливий і розважливий. разом з тим він людина хоробра, сильна і спритна: махне мечем — врагів десятки / лежать, повиставлявши п’ятки. в бою еней — насамперед, лицар: «лежачих не займає», але захищає козацьку гідність і честь. багато в нього й інших чеснот: «правдивий чоловік», «як бува у нас, хотів останнім поділиться » тощо. еней – це збірний образ запорозького ватажка, у якому відтворені деякі риси українського народного характеру. джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Дядя Петра Максим в был военным. Он любил порядок во всём и дисциплину и мечтал вырастить мальчика настоящим мужчиной, уверенным в себе человеком, который, даже будучи слепым, мог достойно идти по жизни, принимая все радости и неприятности судьбы.

 Дядя Максим никогда не сюсюкается с мальчиком, не балует его сам и не разрешает сестре нежить ребенка, он старается объяснить маме Петра, что ребенка нужно с ранних лет учить жить в этом непростом мире.  

По инициативе дяди Максима Петр попадает в монастырь, где знакомится с другими слепыми юношами, именно тогда он осознает полноту своего несчастья, но дядя не дает ему упасть духом, и вместе с другими слепцами Петрусь отправляется в странствие. Возвращается он совсем другим человеком, познав мир во всем его многообразии.

Петр научился играть так, что «каждое сердце дрожало, как будто он касался его своими быстро бегающими руками.» Это значит, что он нашел себя, нашел свое место в жизни, и неважно слепой ты или зрячий, здоров или болен, важно знать и понимать, зачем ты пришел на эту Землю, что можешь сделать для людей, какой оставить след...

И в этом была огромная заслуга его дядя Максима.