Характеристика персонажів твору тіні забутих предків

Объяснение:

Іван Палійчук  — дев’ятнадцята дитина у родині. У сім'ї ніби чужий, бо поводиться не так, як інші діти. Через внутрішню самотність, його постійно тягне до природи, до музики. Згодом, знайомиться із Марічкою, дівчинкою з ворожого роду, майбутньою коханою. Після смерті батька хлопець змушений іти працювати на полонину. Коли повертається, дізнається, що Марічка загинула. Хоча потім він одружився на Палагні, до неї був байдужим. Душа все ще любила Марічку, і не могла її забути.

Хлопець закутий у працю, хоча постійно хоче свободи, любові.

Марічка Гутенюк  — кохана Івана. Познайомилася з ним у дитинстві. Дівчина витончина як і зовні, так і духовно. Разом з Іваном вони пов'язані музикою. Марічка складає й сіває пісні, під флояру коханого. Проте, коли Іван пішов в найми, передбачує дещо погане, та не може пояснити що саме (свою смерть).

Палагна  — походить з багатої родини, хороша господарка. Навідміну від свого чоловіка, прив'язана більше до матеріального світа, ніж духовного. Вона живе в справжньому світі, не дивлячись на її любов до ворожіння (бо з її боку це просто б розширити світогляд)

Юра  — мольфар (маг). Володіє надлюдськими здібностями. Стає коханцем Палагни, бо незважаючи на чари і зв'язок з природою, він все ще залишається в своїй реальності.

Цитатна характеристика: 

- «Настя була веселої вдачі»; 

- «…Слово «Хуррем» значить: або спокійна, або безжурна, або весела. Не знала тільки, чи се по-татарськи, чи по-турецьки»; 

- «Вона весь час бажала собі одного: жити, жити, жити — за всяку ціну жити, хоч би в біді й пониженню, в татарській неволі! Бо світ був такий гарний, гарний ! А вона була ще така молода, молода!»; 

- «Вона була в чорних скрипучих матах. Здавалося їй, що се домовина. І що в тій чорній домовині похоронена вся її ясна дівоча минувшість»; 

- «…Галичанка Настуся»; 

- «Чому діти тої землі, з котрої вийшли, йшли у неволю, хоч вони ростом і силою більші від татар. Чому вони женуть татар у неволю, але татари їх?»; 

- «…Прийдеться їй стати невольницею або може, жінкою одної з тих брудних потворів, про які ще вдома оповідала їй бабуня, що вони родяться сліпі, як собаки»; 

- «На татарських ременях пригадувала собі, що не тільки її мати, але й вона сама жертвувала себе в хоробі на службу Богу. А потому, коли минула хвороба, забула свій обіт і знайшла собі земного нареченого»; 

- «Збентежено вибиралась Настуня до школи невольниць, але ум її працював живо. Розуміла ясно, що в сій школі може бути побудована підвалина її дальшої долі — доброї або злої»; 

- «Не мав слушності батько, коли говорив, що здоровля найбільше добро людини,— подумала.— Бо ще більше добро свобода»; 

- «…Чому жінка не мала б займатися державними справами?»; 

- «Ти маєш слухати Аллага на небі й султана на землі!»; 

- «Боронилася в своїм нутрі, як борониться метелик, кинений у воду. Одинокою її опорою був хрест… І держалась його так, як держиться мурашка на малій трісочці, котру вже несе повінь»; 

- «…Втягувала в свої думки його науку, як втягує квітка росу в ніжні листочки. І дозрівала на очах, як черешня.»; 

- «Не в перлах, а в ланцюгах ішла не по адамашку, а по поросі, скропленім слізьми невольниць. У волоссю не мала дорогого «горючого каменя», а зате немов палахкотів горіючий камінь у голові: хвилями відчувала пекучий біль у голові, що здавалося їй, немов її, власні очі западаються в нутро голови. Коли біль уставав, віддихала, мовби на світ щойно вродилася»; 

- «…Волосся золотисте, очі легко сині. Личко біле як сніг з таким відтінком, як перша пупінка рози, а таке лагідне, як у його матері, що все боїться за нього. І притім так само енергійне!» (Сулейман про Настю); 

- Сулейман: «…він ще не зустрічав у своїм житті жінки, котра більше пригадувала його матір»;

- «Одначе, все-таки не розуміла, як вона, бідна невільниця, замкнена в клітці птичка, може рідному краєві, з котрого вийшла, й народові, котрий мучився там»; 

- «…Молода Хур рем приязніше відповідала на поклони слуг і невільниць, ніж привіти його жінок»; 

- «…Я невольниця. Невольницю вдягають і роздягають по волі її пана»; 

- «Найбільше грошей ужила б я для найбільш нещасливих людей»; 

- «Сулейман: «Адже я ще не зустрічав такої ані гордої дівчини, ані жінки. Ніколи!»; 

- «То була перша посада, яку дала Роксоляна Хуррем в палаті падишаха. Як же багато їх роздавала вона потому — в Європі й Азії, на землях і на водах, в армії і флоті, у судах і скарбі султанськім! А все робила з одним таємним заміром і так витривало, як тільки робить жінка — жінка, котра любить і ненавидить»; 

- «…Делікатні рученьки Насті зачали ламати велику і сильну державу падишаха, що простяглася на три часті світу»; 

- «З глибоких і тихих ущель і дебрів Святої Гори виходили до неї чудові мрії, мов срібна мряка, нечутно шептали до вуха, що вона призначена до надзвичайних діл»; 

- «І пригадалося їй подруга Ірина. Що вона сказала б на вістку, що Настя стала жінкою султана!.. Яка гордість пробудилась і її душі. Вже не журитиметься нічим!.. Скарби незлічимі матиме в руках»; 

- «Ти знаєш, що таке біль! Встався за мною до все величного Бога, що створив небо, і море, і вітри, і птиці небесні, що наказав людям творити добрі діла… Дай мені знак який-небудь, Матінко Господня, Воротанице!»; 

- «А вона йшла, як Єва, навіть не думаючи про те, чи він завагається з’їсти, все, що вона йому подасть — вона, його будуча жінка»; 

- «Ти володар великої держави, а я никла квітка»; 

- «Сулейман став мов перуном ражений. Ще ніколи не бачив, як вона плакала була така одушевлена гарна в перлистих слезах своїх, як весна, кроплена дощиком. А внутрішній біль так у ній горів, як горить крізь вікна пожар у нутрі дому»; 

- «Бідна невольниця з далекої країни в болючій думці своїй назавше міняла свою любов до Бога на хресті за любов до людини, за скарби світа сего, за діадем султанки, за владу на землі»; 

- «А я тобі кажу, що з такою султанкою ще більше нема жартів! — докинув Кітляр-агай, що бачив уже не одну жінку в гаремі»; 

Жінка - це храм любові і краси. Тарас Шевченко зобразив її у цих поемах якнайкраще, ідеалізувавши їх. Цих жінок об'єднувало одне - вони були покритками. Усі люди ненавиділи таких дівчат, осуджували, цькували. Доля не залишала їм вибору. Ганна та Марія не могли жити без своїх дітей, тому завжди були поруч із ними. Катерина вирішила, що без чоловіка, який її ніколи не любив, не може існувати. Проте як би там  не було, жінку Тарас Шевченко описав дуже ніжно, з співчуттям  і турботою. Тут вона  беззахисна та зламана долею. Мати - найдорожче, що є на світі, треба її берегти, якою б вона не була.