Ть: 5 військових фразеологізмів​

Объяснение:

1. Еліпс - це коло, вписане в квадрат 3 на 4

2. По команді "Відбій" - настає темний час доби

3. Особливо секретні документи, перед прочитанням треба спалити!

4. Бігти потрібно від мене до наступного дуба

5. Не робіть розумне обличчя, не забувайте, що ви майбутній офіцер.

Цієї уваги до всього доброго, красивого вділила мати й мені. І я теж, як свято, очікую того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито. І як досадно буває, що таку любов дехто вважає пережитком чи сентиментами. Я й досі впевнений, що холодність збіднює і світ, і душу навіть дуже розумним людям». (Михайлик про мамину поетичну вдачу) • «Он прочитав один розумник геть усю Біблію і позбувся того, що мав у черепку,— показуючи пальцем на лоба, страхає мене святим письмом». (Ставлення матері до Біблії) • «В її устах і душі «насіння» було святим словом. І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками-нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю. Мати вірила: земля все знає, що говорить чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледачого». • «Коли на городі з’являвся перший пуп’янок огірка чи зацвітав повернутий до сонця соняшник, мати брала мене, малого, за руку і вела подивитися на це диво, і тоді в блакитних очах її назбирувалось стільки радості, наче вона була скарбничим усієї землі. Вона перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман, п’янкий любисток, м’яту, маковий цвіт, осінній гороб і калину, вона першою показала, як плаче от радості дерево, коли надходить весна, і як у розквітлому соняшнику ночує оп’янілий джміль. Від неї першої я почув про калиновий міст, до якого й досі тягнуся думкою і серцем…» • «Що їй думалось тоді, моїй сільській босоногій Ярославні, перед людяністю, скромністю і мудрістю якої я й досі схиляю свою вже посивілу голову. Не знаю, як би склалась моя доля, коли б біля неї не стояла, мов благання, мов зажурена мати. Я й досі чую на своєму чолі, біля свого серця спокій і тепло її позазілюваних, потрісканих рук. Може, тому його й було так багато, що воно трималося не на поверхні, а в глибоких шпаринах материнських рук

За весь час своєї діяльності І. Франко видав сім збірок поезій та цілий ряд поем і величезну кількість перекладів з світової літератури. Чимало його поетичних творів не друкувалися у збірках, а лише у періодичній пресі або ж залишилися в рукописах

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля.

Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік – у Дрогобицькій школі василіян, а далі у гімназії, яку закінчив 1875 р.

Його батько, Яків Іванович, помер, коли І. Франкові було лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написав свій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка і дав йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати (1872 року), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші "Пісня і праця" (1883р.), у поемі "Гадки на межі" (1881 p.).

І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості.

Вже з дитячих років "Кобзар" Т. Шевченка став його улюбленою книгою. В гімназії Франко глибоко цікавиться і знайомиться з літературою польською, німецькою, французькою, з латинськими класиками.

Влітку 1874 року І. Франко подорожує вперше самостійно по Підкарпаттю (Лолин, Тур'я, Волосенки і т. д.) і робить фольклорні записи, а восени 1875 року вступає на філософський факультет Львівського університету.

Ще гімназистом він друкує свої перші літературні твори в студентському університетському журналі у Львові "Друг". Вступивши до студентського "Академічного гуртка", Франко став активним працівником і автором його органу "Друг": вміщує поезії, переклади, друкує першу велику повість "Петрії і Довбущуки", з особливим запалом знайомиться з російською революційно-демократичною літературою, друкує в "Друзі" (1877 р.) переклад роману М. Чернишевського "Что делать?", перекладає вірші Пушкіна "Ворон к ворону летит" та "Русалка", що ввійшли в першу збірку поезій "Баляди і росказы" (1876 р.).

Доноси галицьких реакціонерів спричинилися до першого арешту І. Франка та членів редакції журналу "Друг". Після звільнення з тюрми (він просидів у тюрмі майже 8 місяців до суду, а засуджений був на 6 тижнів арешту) І. Франко, що був до того "соціалістом по симпатії, як мужик", включається в соціалістичний і робітничий рух Галичини, стає на шлях активної боротьби з австрійською монархією, з носіями соціального і національного гніту в ній.

Разом з М. Павликом І. Франко починає видавати журнал "Громадський друг", у якому друкує свої вірші "Товаришам із тюрми", нарис "Патріотичні пориви", початок повісті "Boa constrictor". Коли ж поліція конфіскувала журнал (після другого номера), назву журналу було змінено на "Дзвін". Тут Франко друкує свій знаменитий програмний вірш "Каменярі" та оповідання "Моя стріча з Олексою". Четвертий – останній номер журналу вийшов під назвою "Молот". В ньому закінчив І. Франко друкування повісті "Boa constrictor", сатиричний вірш "Дума про Наума Безумовича", свою знамениту статтю "Література, її завдання і найважніші ціхи". Він студіює праці К. Маркса і Ф. Енгельса, перекладає розділ "Капіталу" та розділи з "Анти-Дюрінга" для видання їх окремими брошурами, пише передмови до цих брошур.