Власне висловлення на тему"чи потрібно бути відкритим? "

ответ:

суспільство — це не просто сукупність людей, які проживають, наприклад, у певній країні. сутність суспільства, його стан виявляється у соціальній взаємодії людей. саме вступаючи в соціальні взаємодії, кожна людина є одночасно і «продуктом» суспільства, і його «творцем». кожен із нас свого життя засвоює окремі переконання та моделі поведінки, які існують у суспільстві (є «продуктом» суспільства), але водночас своїми щоденними діями та взаємодіями долучається до творення поточного стану суспільства, пропонуючи щось нове або відтворюючи існуюче. на нашу думку, соціальну поведінку людей визначають механізми «агентності» та «суб’єктності».

объяснение:

Гадаю, що будь яка наша мета залежить від нашого бажання, безумовноБудь-яка мета, веде за собою мотивацію. Перешкоди Іноді ми створюємо самі собі, а іноді просто не хочемо бачити їх простоту, і просто-напросто зупиняємося на сенредині мети, не дійшовши до фінішу. Ми хочемо отримати одразу бажане, і здається, що варто просто захотіти, то все тобі "упаде у руки".
 Для початку, головна перешкода для поставлених цілей - це ми самі. Найважча робота - це робота над собою, або над своїм вдосконаленням... Наприклад, я візьму своєю ціллю  красиве тіло в здоровому дусі і розумній голові, для мене постає одразу 3 завдання - це:
1) займатися спортом,
" зміцнювати свій внутрішній дух
3) займатися собою, тобто своїм навчанням та пізнанням чогось нового
 я обрала для себе ціль,  і повинна дійти до неї, что б це мені не коштувало, і ніякі перешкоди не повинні змусити мене спинитись на моєму шляху ну как-то так, так переделай что-ли цели свои

Надійний, Активний, весели, ЙКрасивий, Розумний, Актуальний, Щирий, вимоглИвий, учудовиЙ.  Цей перелік можна продовжувати ще довго і все це – про мого тата, Ішова Ігора Миколайовича. Він для мене взірець в усіх справах. Я часто замислювався – добро, в кого тато є, дужий, працьовитий. Наша сім’я тримається на татові. Він усьому голова: і поради він дає, як на світі жити. Я йому вірю, тому що все, що він добився в житті – завдячує своїм рукам та своїм знанням.  Прослідковуючи життя мого тата, можна побачити його професійний ріст. Як і я, тато мріяв з дитинства стати водієм . Його дитинство пройшло в мальовничому селі Устинівського району. Бездоріжжя та віддаленість від траси сполучення з містом, дало поштовх до того, щоб в дворі був транспорт. Тато своїми руками склав перший свій велосипед «Україна»,  потім пас худобу і заробив на мотоцикл «Мінськ» Будучи ще школярем, тато часто підміняв дідуся на тракторі - кормороздатчику. Він з відповідальністю ставився до своєї роботи. На посівній, понад планом засіяв 450 гектарів. Так як виріс він в сільській місцевості, роботи не боявся. Змалечку доглядав за худобою, майстрував та лагодив загороди. Навчався тато в школі – інтернаті, так як в селі школи не було. І там він був переможцем по шахам, І місце  на обласному конкурсі, І місце серед стрільців-юніорів з пневматичної зброї. Мені є чим гордитися за тата.  Як справжнього чоловіка призвали до лав Радянської Армії. Це був час, коли армія розділялася і стала Українською армією. Тато служив в м. Бровари. Коли проїжджаємо до Києва, то він завжди мені з гордістю показує місце служби. Гортаючи татів військовий альбом, я змінив своє ставлення до армії. Багато моїх однолітків не хочуть йти служити, а я, навпаки, як і мій тато мрію стати солдатом. Він часто говорить:„Хто не був в армії, той не пройшов школу життя.” В його словах криється істина  життя. Не треба цуратися будь-якої роботи - часто нагадує мені татусь, коли просить до мамі на кухні. І все це не з проста. А тому, що мій тато здобув в  лавах збройних сил другу професію – професію повара. Ми з мамою із захопленням дивимося на вправні руки татуся, коли він хазяйнує біля плити.