Написати твір «Сім'я – фортеця». Розповісти про роль сім'ї у формуванні життєвих переконань людини та стосунки між різними поколіннями в родині на основі повісті Лесі Ворониної "Таємне товариство боягузів..."

Будь-яка людина мріє про щасливу сім'ю, про дім, де на тебе чекають і люблять. Багато людей щастя бачать насамперед у сім'ї. З поняттям дому та сім'ї пов'язані наші перші уявлення про світ, любові, турботі. Будинок - це головна складова людського життя. Будинок - це перш за все сім'я, це мала батьківщина, з якої починається любов до рідної країни, до Батьківщини. Сім'я в житті кожної людини відіграє велику роль. Сім'я - це найдорожчі і близькі люди. Для мене сім'я починається з мами. Мамина ласка, ніжність, тепло оточують нас з перших днів життя. Кажуть, що жінка може добитися блискучих результатів на будь-якому терені. Вона може принести чимало користі суспільству, але найважливіший і найважчий труд її життя - це створення сім'ї. Мама - берегиня домашнього вогнища. На її тендітних плечах тримається весь будинок: їй після роботи потрібно приготувати, нагодувати, прибрати, до зробити уроки і ще зробити багато справ. Іноді дивуюся, як мама все встигає! У нашому домі завжди тепло, затишно і мені, і татові, і гостям, і навіть тваринам. Я, звичайно ж, розумію, що одна мама не зможе створити хорошу сім'ю, адже сім'я - це колектив, і затишок у сім'ї повинен створюватися всіма її членами. Взаємодо турбота про кожного, доброта створюють в нашій родині тепло, затишок і благополуччя. Кожна сім'я повинна мати свої традиції, свої сімейні свята.

Ми в родині часто згадуємо веселі події, що сталися з нами. Ці спогади створюють в будинку теплу і сердечну атмосферу. Ми любимо проводити домашні свята. Для нас це насамперед посмішки, сміх, подарунки, друзі, близькі люди, з якими хочеш зустрітися і поспілкуватися. До сімейних свят готуємося всі разом і чекаємо їх з нетерпінням. Все це об'єднує нас і приносить радість. Свята є незабутніми подіями в нашій родині. Сімейні свята ми відзначаємо будинку, в цікавій поїздці, на природі. Нерідко до нас приєднуються друзі батьків, діти яких вже давно стали моїми друзями. Вважаю, що хороший той домашнє свято, в якому беруть участь і дорослі, і діти. Такий вечір дітей з батьками - це місток, що поєднує сім'ю.

Сім'я - це найголовніше, що є в кожного з нас. Вона тримається на взаєморозумінні, довірі, турботі один про одного, радості від спільних дій. Тут ми можемо почути про себе те, що ніколи не наважаться сказати нам люди зі сторони, але тут нас ніколи не розлюблять. І що б не трапилося, ми завжди можемо розраховувати на підтримку рідних. Без сім'ї людина не може жити. Для мене сім'я - це місце, куди я завжди буду з нетерпінням повертатися. Мої рідні і близькі завжди мене чекають і люблять. Моя сім'я - це моя опора. Моя сім'я - це моя фортеця.

Объяснение:

По степу на коні Вітрику мчав найвідоміший розвідник Пилип на прізвисько Швайко, яке він отримав за те, що як швайка впивався в татар, вбивав і тікав. Він був поранений та все одно зумів вбити головного бея в діброві і знову зникнути. Далі йде розповідь про село Воронівку і її жителів сироти Грицика, його найкращого друга Санько та його матері тітці Мокрині, що була дужча за чоловіків, старого і поважного козака діда Кібчика та його онука Демко на прізвисько Дурна Сила. Тутешній староста пан Кобильський, почувши про можливий набіг татар, вирішив підготуватися і подався до Воронівки за новими челядниками, збіжжям. Та Грицик з Саньком крикнули, що татари вже тут і пап втік. Так як пан цього б не пробачив діти пішли з села до Василя Балеймового і інших козаків, що також були з Воронівки. Дорогою вони бачать челядників пана Кобильського Тишкевича та інших, що грабують козаків, видаючи себе за татар. Втікаючи від них та вовка вони побачили як татари гналися за козаком, що сховався в очеретах та так його і не зловили. Коли татари пішли вони познайомились з ним, то був Швайка. Він відвів їх до Василя Балеймового. Коли ж козаки поїхали щоб зібрати інших для битви з татарами до острова приплив Тишкевич, якого Грицик, Санько та вовк Швайки Барвінок взяли у полон. Та коли прибули інші козаки, то Тишкевич хитрощами втік, але Швайка разом з дітьми почав погоню. Тишкевич втік до татар, які почали шукати Швайку. Саме в цей час Швайка взнає про дар Саньки — ворожбу, і вирішує віддати його на навчання до ворожбита дідо Кудьми. Тим часом Тишкевич обдурює Дурну Силу, що втік з полону, бере його у спільники і грабує козаків. Біля Воронівки зустрічаються Демко, діди Кібчик і Кудьма, а потім і Швайко з хлопцями. dovidka.biz.ua Дурну Силу Швайко б’є різкою, після чого Демко з дідом їдуть у плавні віддати здобич та на осуд козаків, Кудьма забирає до себе Санька, а Швайка разом з Грициком їдуть далі. Демка козаки прощають і він з дідом залишається у плавнях, де з іншими строять першу зимову фортецю на острові від татар. Санько вчиться у Кудьми, але той дуже хворий. Коли приїжджають козаки, Швайка, Грицик, то стає відомо, що козаки відбили напад татар і тепер козаки об’єднуються з усіх земель і йдуть у дніпрові плавні. Пан Кобильський підступно ув’язнює Швайку, але приїжджають дід Кудьма, Санько та інші козаки, напускають мару, що вони переяславський староста. Ворожбити визволяють Швайку, а Тишкевича змушують відшмагати пана Кобильського, чим зробили його ворогом для пана. Козаки групуються біля Бобрового острова, а потім нападають тисячею на 5 тисяч татар та отримують перемогу. Але Саїд-мурза збирає нову п’ятитисячну орду і проводе бій біля Бобрового острова. Більше половини татар гине і вони відступають, але і козаків залишилось менше 400 і то майже всі поранені. Вирішують після підкріплення спуститися нижче Дніпра до острова Хортиця і зробити там нову січ, а Швайка зі своїми джурами Грициком і Саньком їдуть в степ.

«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...»

«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».

Мар’яна —> Михайлику: «І вчися... та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!» 1.2.