Краткое содержание спілка рудих

К Шерлоку Холмсу обращается за владелец небольшой ссудной кассы по имени Джабез Уилсон, обладающий необычным рыжим цветом волос. Дела у мистера Уилсона шли неважно и ему пришлось уволить своих работников. Некоторое время назад он нанял в свою лавку Винсента Сполдинга, который согласился работать за половину жалования, чтобы изучить дело оказался расторопным и ловким, но слишком уж увлекается фотографией. Наделав кадров, он забирался в подвал проявлять плёнки. Однажды Сполдинг показал хозяину газетное объявление о неком Союзе Рыжих. Один американский миллионер, обладающий огненно-рыжими волосами, основал этот союз, чтобы облегчить участи рыжих. В данный момент в союзе имеется вакантное место. Работы практически никакой не требуют, а платят превосходно. По совету Сполдинга, мистер Уилсон обратился в этот союз.

Объяснение:

Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.

І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.

Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.

А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.

Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».

Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.

Було в батька троє синів. Були вони ледачі. Щоб їх прокормить, батько робив, як віл, чорнів від роботи, руки пухли, кров текла з пальців. А сини прохлаждались, гуляли над річкою, лісом, висипалися в садку. Казав їм батько:

— Сини мої, трудіться, бо важко вам буде, коли я умру.

А найстарший син каже:

— Ей, батьку, роби, поки можеш, а ми будем робити, як тебе не буде.

— Та ти не вмієш нічого, — каже батько.

— Я женюсь — жінка буде робити.

Другий син каже:

— І я женюсь.

А третій:

— Я так само зроблю, як мої брати.

Та батько робив, робив та й заболів. Прийшли сини, питають:

— Ти вмираєш, а що нам оставляєш?

А батько бідний був, та з мудрою головою, подумав і каже:

— Діти, шукайте в землі золото.

— А в якому місці ви закопали золото? — питають сини.

— Оцього я вам не скажу — відповів батько, — копайте город, оріть поле, садіть, обробляйте, собирайте, там і золото найдете.

Полежав трохи батько та й умер. Прийшла зима, сини з’їли все те, що батько заготовив, а нового нічого не находили, не насіяли. На другу зиму голодають ледачі сини. Пішов найстарший брат шукать пари — вернувся з кабаком, пішов середній свататись — не схотіла дівчина. Пішов наймолодший, та ніхто не хоче ледачих.

Дожили якось до весни, а весною давай золото шукать. Перекопали весь огород, та не найшли золота і посадили картоплю. Виросла їм здорова картопля.

Пішли поле копать. Скопали — нема золота, взяли посіяли яру пшеницю. Вродила пшениця буйна. Змололи, одвезли зерно у млин, намололи борошна, напекли хліба, сіли свій хліб їсти, а найменший брат каже:

— Ой, які ми, брати, недолугі! Бачте, золото вродило. Добре нам батько казав, щоб ми шукали золото в землі!

Брати повставали з-за столу, позакочували рукава і взялися за роботу. Хазяйнували, все мали, скоро поженилися. Разом із жінками збиралися за столом і говорили:

— Якби наш мудрий батько ще жив, і нам лучше було б.