Яке слово складається лише з кореня та закінчення жити мрія опеньок космос сумлінно

Розвиток портретного малярства на теренах Лівобережжя і Наддніпрянщини можна простежити від останньої третини XVII ст.. Його жанрова структура відповідає типології світського і сакрального портрета західноукраїнських земель, проте між ними існувала суттєва різниця у стилістиці. Світський портрет на тих теренах, що входили до складу Речі Посполитої, тісно пов’язаний з польським контекстом, тому місцеву українську традицію найкраще репрезентує сакральний портрет, що розвивався у руслі народного мистецтва. Натомість у станковому малярстві Гетьманщини і Лівобережної України дедалі помітнішу роль починає відігравати світський та іконографічно до нього близький ктиторський портрет козацької старшини, серед яких окрему групу становлять жіночі портрети.

У другій половині XVII — на початку XVIII ст. залишається актуальною структура портретних жанрів, сформована у попередній період. За оригіналами та пізнішими копіями другої половини XVIII-ХІХ ст. й архівними світлинами відомі репрезентативні, ктиторські й епітафійні портрети гетьманів і козацької старшини, церковних ієрархів Нечисленні збережені зразки вотивних ікон дають підстави стверджувати про продовження традиції сакрального портрета.

Дискусійним є питання впливу іконопису на портретний живопис того часу: серед аргументів, що свідчать на користь припущення про зв’язок цих жанрів — той факт, що портрети світських осіб і духовенства часто виконували майстри з іконописних майстерень при монастирях, що у той час були важливими мистецькими осередками. Певну подібність можна простежити й у формальних прийомах, особливо характерних для репрезентативних ростових портретів — площинному моделюванні постатей, акценті на орнаментальних візерунках вбрання.

Суперечливими є також визначення «парусна» і «сарматський портрет». Термін «парусна» стосується лише російських портретів останньої третини XVII ст., які за своїм площинно-лінійним стилем і манерою виконання облич уподібнюються до іконного малярства. Тоді як визначення «сарматський портрет» використовують для характеристики не тільки шляхетських портретів, створених на західноукраїнських землях, що на той час перебували у складі Речі Посполитої, але й пам’яток малярства Лівобережжя загалом і Гетьманщини зокрема. Цей термін передбачає наявність у малярських творах ідейного підґрунтя, пов’язаного із концепцією політичної тотожності шляхти і козаків. Ідеологія сарматизму, що постала у літературному дискурсі польських авторів ще в середині XVI століття, згодом поширивши свій вплив і на специфіку життєвого укладу шляхтичів і залишалася незмінною впродовж XVIII століття (щоправда, тоді її сприймали як вже доволі анахроністичну і вважали невіддільною від теоретичних засад ультракатолицизму).

Объяснение:

Повість-казка Марини Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» — це твір про дитячу фантазію й дружбу, про дорослі проблеми і віру в диво, про сучасність і далеке минуле. Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа — це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі. Звичайно, твір наповнений казковими пригодами, мандрами в часі, але, як і в кожній казці, у творі Марини Павленко багато реального. Усе це робить його цікавим не тільки для дітей, а й для дорослих, які, прочитавши «Русалоньку…», зможуть згадати своє дитинство і краще зрозуміти власних дітей-підлітків.