- Гаразд. Тоді... А) лисячі нори й тещин язик Б) гусячі лапки й пастушу сумку В) сойчине крило й червону руту Г) ластівчине гніздо й ведмеже вушка

сойчине крило і червону руту

Объяснение:

В

Объяснение:

Сойчине крило й червона рута

Відповідь:

Якщо це має бути твір на цю тему, то прийдеться написати більше, але якщо потрібно написати чи розказати щось коротко, то особисто на мене саме більше враження справив епізод, в якому описано як тонуло монгольське військо. Як описано, коли люди (хай і вороги) втрачали здоровий глузд від розпачу  і убивали своїх же побратимів, рятуючи власне життя, як поглинала їх один за одним страшна стихія від якої не було ніякого порятунку. Навіть тухольці  заціпеніли дивлячись на це. цитата "Німо, непорушно, мов дерев'яні стовпи, стояли на берегах тухольці; навіть найзавзятіші не могли без дрожі, без зойку, без сліз глядіти на ту громадну загибіль людей".

Пояснення:

Український фольклор налічує досить багато дум. Усі вони по-своєму особливі і дуже цікаві. Але серед них є одна, яка мені подобається найбільше.

Головними героями дум в основному виступають мужні, сміливі чоловіки, оборонці рідної землі, жінки зустрічаються дуже рідко. Мене найбільше приваблює образ Марусі Богуславки з однойменної думи.

Ми бачимо перед собою молоду дівчину, полонену турецьким паном. У подібній ситуації багато б жінок не витримали, але не вона. Маруся вижила, пристосувавшись до свого становища.

Можна сказати, що вона зрадила своїй країні, ставши дружиною турецького пана. Але це не так. У житті їй випала складна доля, і смілива дівчина вирішила прийняти її такою, як вона є. Якби вона так не зробила, то, може, і не змогла б урятувати невільників.

Прийнявши життя в полоні, вона розуміє, що назад немає дороги, що в Україну вона більше не повернеться:

Та нехай мене, дівки-бранки,

Марусі, попівни Богуславки,

З неволі не викупає,

Бо вже я потурчилась, побусурменилась

Для розкоші турецької,

Для лакомства нещасного!

Ми не знаємо, що Сталося з нею після втечі невільників. Можливо, пан її за це жорстоко покарав. Але вона, незважаючи на це, врятувала полонених:

Вислухай, Боже, у щирих,

У нещасних молитвах

Нас, бідних невольників!

Проста українська дівчина Маруся, забувши про себе, героїчно визволила невільників з турецького полону. Тим самим вона заслужила собі вічну пам’ять і вдячність України.