Чиї це рядки? Тату, тату, тату, Це ми, твої невродженії діти, Це ми, твої невиспівані співи, і давати їм повну відчаю відповідь: Не вийдете на світло, небожати, Не вивести вже вас мені до сонця.

Це творчість Івана Франка

Франко — автор поетичних збірок «Баляди і розкази», «З вершин і низин», «Зів’яле листя», «Мій ізмарагд», «Із днів журби» та ін. Переклав з 14-ти мов твори світових класиків.

1.Один из основателей Украинской Центральной рады.
2.В 1917 году был одним из основателей и режиссёров Украинского национального театра. Переводчик «Интернационала» на украинский язык.
3.Гражданство: Российская империя, СССР, Украина.
4.Учился в Харьковском реальном, а позднее — в Ростовском реальном училищах, откуда был исключён за связи с народниками, чтение и распространение запрещённой литературы. Три года находился под присмотром полиции с запретом на поступление в высшие учебные заведение России.
5.С 1897 года — актёр труппы Марка Кропивницкого, Панаса Саксаганского и других.
6.Первые поэтические произведения Вороной написал ещё обучаясь в Харьковском реальном училище. Печататься Вороной начал в 1893 году (стихотворение «Не грусти, девушка»). Публиковался в периодических изданиях «Зоря», «Литературно-научный вестник», «Засев», «Звон», «Совет» в антологиях, сборниках, декламаторах начала XX века: «Аккорды», «Украинская муза», в альманахах «Складка», «По красе», «Дубовая листва», «На вечную память Котляревскому» и многих других.
7.Вороному принадлежит ряд искусствоведческих («Кистью и пером») и театральных трудов («Театральное искусство и украинский театр», 1912; «Театр и драма», 1913), в которых он выступает приверженцем системы Станиславского; «Михаил Щепкин», 1913 г.;«Украинский театр в Киеве», 1914 г.; «Режиссёр», 1925 г.; «Драматическая примадонна», 1924 г. — про сценическую деятельность известной актрисы Л. Линицкой.
8.Вороной — автор ряда литературоведческих статей, театральных рецензий. В наследии Вороного значительное место занимаютпереводы и перепевки из других литератур.
9. Умерв Одессе.

За основу «Балади про Схід і Захід» узято реальний випадок, що стався на північно-західному кордоні британської Індії. Місцевий «абрек» на ім’я Камаль із дванадцятьма бійцями втік на заколотний кордон і вкрав лошицю Полковника. Полковничий син вирушає навздогін та Камалем. Він наздогнав Камаля. відбувається поєдинок не на життя, а на смерть. Однак кожний побачив сміливість іншого, і повага до ворога здолала ненависть. Усе закінчилося досить мирно. Камаль і Полковничий син присягнулися на вічну дружбу, стали братами не по крові, а по духу. Переповідаючи цю реальну подію. Р. Кіплінг насичив її філософським змістом. У баладі йдеться не тільки про зіткнення двох чоловіків, двох ворожих сил, а й про конфлікт двох світів — Сходу і Заходу. Це не лише сторони світу, а й утілення різних вірувань, позицій, світоглядів і урешті-решт народів. Па початку і в кінці твору повторюється строфа, яку автор виділяс курсивом: “Захід є Захід, а Схід є Схід, їм не зійтися вдвох. Допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог: Та Сходу і Заходу вже нема, границь нема поготів, Як сильні стають лицем у лице, хоч вони у різних світів” Дослівно перша фраза балади перекладається так: «Захід є Захід, а Схід є Схід, з місця вони не зійдуть», але весь текст доводить думку про те, що хоча Захід і Схід ніколи не рушать з місця, людина з людиною, незважаючи на різницю в поглядах, національну й релігійну належність, завжди можуть порозумітися Й зблизитися духовно. Це шлях до духовного єднання людства, від чого залежить доля Землі. Світосприйняття письменника відзначається особливою толерантністю.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/balada-pro-shid-i-zahid-analiz/

Объяснение:

.