Створити генеологічні дерева роду Кулаківських , Міщенків, Ягоди(Вишні

Наиболее характерное культурное свойство этого экономического при состоит в том, что общества кочевников-скотоводов при к требованиям подвижности и потребностям своего скота. Понятия «номадизм», «кочевничество», «скотоводство» и «культура» семантически различны. Существуют скотоводы, которые не являются кочевниками (такие, как современные фермеры- животноводы, и кочевые группы, которые не пасут скот, - например, охотники). Существуют также сообщества, в которых подвижные формы скотоводства представляют единственную экономическую специализацию, в которой отдельные пастухи или ковбои нанимаются, чтобы смотреть за животными (как случилось в Западной Европе или Австралии с разведением овец и в Америках с крупным рогатым скотом). Когда разведение скота является профессиональным занятием, твердо внедренным в культуру оседлых народов, отдельное общество скотоводов никогда не существует

Объяснение:

Я незнаю правильно это или нет

Спочатку автор цієї автобіографічної кіноповісті визнає, що в його повсякденне життя дедалі частіше почали вторгатися спогади. Мабуть, вони пов'язані з довгими роками розлуки з землею батьків. А може, у кожної людини настає такий час, коли вона повинна "усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел".

Пригадується Довженкові, який гарний та веселий був у них город. Усе цвіте, буяє. Мати, бувало, говорила: "Нічого в світі так я не люблю, як саджати що—небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає з землі всяка рос-линочка, ото мені радість". Влітку город так переповнювався рослинами, що вони не вміщалися в ньому, лізли одна на одну, перепліталися, дерлися на хлів, стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з огорожі прямо на вулицю. Далі, за повіткою, росли великі кущі смородини. Там ховалися кури і туди діти боялися ходити, остерігаючись гадюк, хоч ніколи в житті їх не бачили.

На погребні любив спати дід, який малому Сашкові нагадував Бога або святого Миколая. Звали його Семеном. Він був високий і худий, з білою бородою. Пахнув теплою землею і трохи млином, знав письмо і в неділю любив урочисто читати Псалтир. Ні дід, ні слухачі не розуміли прочитаного, і це завжди хвилювало їх, як дивна таємниця. Мати ненавиділа діда, вважала чорнокнижником, хоч Псалтир всередині був не чорний, а білий, і крадькома—таки спалила книжку. "Любив дід гарну бесіду й добре слово".

Він був добрим духом лугу і риби. Гриби і ягоди збирав у лісі краще за всіх, "розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом — з усім живим, що росло і рухалось навколо". Коли діти приносили рибу, дід казав, що, мовляв, це не риба. От раніше була риба! І починав так розповідати про старовину, що діти слухали, забувши про все, поки й "не засинали в запашному сіні під дубами над зачарованою річкою Десною". Більш за все дід Семен любив сонце, прожив близько ста літ, не ховаючись у затінок ніколи. Так під сонцем і помер, коли прийшов його час.