Запитання до твору Шпага Славка Беркути​

Моя оцінка подій, зображених у творі П. Куліша "Чорна рада"

Згадуйте предків своїх, Щоб історія перед вами не згасла, і золотої нитки не загубіть.

Ольга Кобилянська

Історична проза наших митців — це твори, які спонукають нас знати свою історію, думати про долю свого народу і своєї країни, вони виховують у нас почуття національної гідності, сприяють патріотичному духові сучасників. Я не випадково взяла епіграфом до свого твору слова О. Кобилянської, бо дуже хочу, щоб мій ровесник захоплювався не тільки сучасними новітніми технологіями, В знав свою історію, любив свою країну, бо, як говорить народна мудрість, без минулого не буде майбутнього.

Роман П. Куліша "Чорна рада" — один із перших історичних романів про події нашої історії, який є кращим історичним твором другої половини XIX століття. Коли я вивчала біографію П. Куліша, мене дуже вразив відгук Т. Шевченка про твір "Чорна рада", і, мабуть, цей відгук викликав інтерес до ще не прочитаного мною роману. Великий Кобзар писав у листі до П. Куліша: " тобі, Богу, милий друже мій великий... за "Чорну раду". Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більше нічого, як ".

Період історії, відображений у романі "Чорна рада", — це дуже складний час нашої історії. Возз'єднання України з Росією позбавило Україну незалежності у всьому. А ще й не було сильного, авторитетного діяча, щоб боронив би і відстоював козацтво та народ. Польська шляхта не мирилася із втратою українських земель. Москва прагнула підкорити козацтво, поставити гетьманом людину своєю владою, хоч до цього козаки на своїй великій раді обирали гетьмана. А українське панство, як завжди, корилося владі, аби їх не чіпали. Чи не правда, складний час? І саме цю епоху взявся зобразити П. Куліш у своєму романі. Чому? Мабуть, тому, що сам був істориком, писав праці з історії України, був знайомий із документами того часу, літописами, науковими джерелами.

У романі "Чорна рада" йдеться про події, що відбувалися 17-18 червня 1663 року поблизу Ніжина, коли гетьманом від низового козацтва було обрано І. Брюховецького, що пообіцяв народові деякі полегшення. Козацька ж старшина висунула гетьманом Якима Сомка, якого Москва не затвердила, втрутившись уперше в козацьке самоврядування. Відтворити правдиво цей період нашої історії — таке завдання поставив перед собою письменник і вчений П. Куліш.

Як письменник П. Куліш узагальнив і відтворив у художніх образах дух епохи тих часів, де історія переплітається із щоденним життям героїв, їх діями, життям, коханням — і це надає романові особливої привабливості.

На мою думку, відповідно до знань історії України зі шкільного курсу, П. Куліш точно відобразив цей період, тобто історична лінія витримана автором правдиво. А щодо художніх образів, то тут є певні розбіжності, які, до речі, не впливають на хід історії. Так, Я. Сомко, за історичними джерелами, був жонатий і не міг бути нареченим Лесі Череванівни, а полковник Васюта Золотаренко в 1663 році був молодою людиною, а не дідом. А вигадані образи Кирила Тура. Череваня, Шрама — це узагальнені образи, які допомагають нам побачити побут козацтва, соціальну психологію людей того часу.

Особисто я, читаючи роман, однаково захоплювалась як історичними подіями, так і художньо створеними автором, не розділяючи їх. Мені дуже сподобався роман. Я отримала задоволення, прочитавши його, Звичайно, помітно, що П. Куліш з особливою симпатією ставиться до козацтва, особливо до козацької старшини, але, незважаючи на симпатії автора, роман "Чорна рада" правдиво відобразив історичні події того часу.

  Пройдуть роки. Життя героїв складеться по-різному.
  Дядько Чепіжний впаде у одну з ям, які викопував для звірів. Він теж буде немічний і , можливо, почне співчувати старому вовкові. Настануть спокійні дні для Сіроманця, він житиме у Сашка. Сусіди, бачачи лагідний характер вовка, перестануть боятися його. Галя стане ветеринаром. Вона залишиться працювати у рідному селі. Лікуватиме хворих тварин.
    Сашко вивчиться на лісника. Здійсниться його мрія. Він зі своїм Сіроманцем стане надійним захисником і охоронцем лісу.
 

 
     Вірність Сіроманця особливо вразила Галю. Адже, дотепер вона, мабуть, мало уваги приділяла братам нашим меншим. Допомагати тваринам, лікувати їх – це стало мрією дівчини. Події з другом схвилювали й Сашка. Оберігати лісових мешканців від дядьків, похожих на Чепіжного, є справою дуже відповідальною і потрібною.
     А Сіроманця батьки Сашка поселили в просторій  буді  біля сараю. Навіть сусід допомагав майструвати житло для вовка. Батьки хлопця звикли до нового мешканця свого двору. Згодом, бачачи лагідний норов вовка, його перестали боятись односельці. 
    Тільки Чепіжний недобре поглядав у сторону Сіроманця. Продовжував ставити підступні пастки на тварин. Але одного дня прийшла тривожна звістка: в лісі дядько впав у одну із своїх ям. Односельці дружно прийшли на до Усі співчували, проте багато з них бажали, щоб  нещастя стало наукою для дядька Чепіжного. 
    Після закінчення школи пройшло декілька років. Мрії друзів здійснилися. Вони повернулися в рідне село. Галина Михайлівна працює тут ветеринаром. Вона лікує хворих тварин, дає мудрі поради односельцям. Прикра пригода, що трапилася колись, вплинула на дядька Чепіжного. Він перестав полювати на безпорадних лісових мешканців. Олександр Олександрович став лісником. Тепер він часто обходить своє лісове  господарство. А супроводжує його вірний Сіроманець …