Родина Обдарування ХарактерОточення Захоплення ВдачаОсвіта СвітоглядІдеали Переконання Творчість: «мала проза», романістика, драматургія Публіцистика Участь у національно-визвольних змаганняхЦіннісні орієнтири Внутрішні суперечностіПолітичні погляди Життя в еміграціїОзнаки модернізмунеореалістичні тенденції елементи символізмуМалярська спадщина​

Володимир Винниченко.

Родина  - робітничо-селянська, батько його Кирило Васильович Винниченко переїхав з села до міста Єлисаветград й одружився з удовою Євдокією Павленко.

Обдарування - здібності до навчання, літературні здібності, хист до малювання.

Характер  -  мужній,  настійливий, емоційний, безкомпромісний, рішучий, темпераментний.

Оточення  - Л.Юркевич,  М. Хвильовий, М. Скрипник, М.Грушевський, К.Станіславський і В.Немирович-Данченко, М.Садовський і Г.Юра.

Захоплення - література, політика, революційна діяльність.

Вдача   - запекла.

Освіта   - середня.

Світогляд  - соціаліст.

Ідеали - свобода, патріотизм, автономія для України.

Переконання - Україна має бути вільною, самостійною державою.

Творчість:

«мала проза» -   1902-1905 рр. «Краса і сила», «Біля машини», «Голота» та оповіданнях «Суд», «Боротьба», «Темна сила», «Мнімий господін», «Честь», «Ступені», «Солдатики!», «Федько-халамидник».

романістика -  «Чесність з собою» (1911),  «Записки Кирпатого Мефістофеля» (1918), «Рівновага» (1912), «По-свій!» (1913), «Божки» (1914).

драматургія - «Дисгармонія» (1906), «Великий Молох» (1907), «Брехня» (1910), «Співочі товариства» (1911), «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» (1911), «Дочка жандарма» (1912), «Натусь» (1912);

Публіцистика - «Відродження нації» (1919).

Участь у національно-визвольних змаганнях  - проект програми антибільшовицького "Єдиного революційно-демократичного національно фронту".

Ціннісні орієнтири  - віра у морально-етичні іднеали суспільства.

Внутрішні суперечності  - між державною політикою і власними переконаннями.

Політичні погляди  - професійний революціонер, соціаліст.

Життя в еміграції  -   організував в Австрії Закордонну групу українських комуністів; написав багато романів; купує  садибу у Франції,  розводить сад, город. займається фізичною працею.

Малярська спадщина - перебуваючи в еміграції у Франції, відкрив у собі талант художника. Протягом свого життя написав понад сто картин, портретів і акварелей.

кохання, здатне пережити смерть. саме так можна охарактеризувати лейтмотив драми шекспіра «ромео і джульєтта». почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу, просякнуту лютою ненавистю і кривавими розправами. ромео впевнений, що кохає
розаліну, а до джульєтти сватається парис.

кохання не знає кордонів. оселившись у серцях ромео і джульєтти воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. читач бачить, як джульєтта із романтичної вразливої дівчини перетворюється на сильну жінку, яка
здатна боротися за право кохати і бути коханою.

зміни торкаються і ромео. він розуміє, що кохання до розаліни було надуманим, не справжнім. романтична сцена під , що так хвилює силою і красою почуттів, веде героїв до цілком логічного рішення – шлюбу. як не дивно, більш практичною і вдумливою
автор змальовує саме джульєтту. ромео, потрапивши у полон почуттів, не відразу зміг зрозуміти, наскільки ілюзорне і крихке їхнє щастя, право на яке ще належить відвоювати.

у юних закоханих є союзники.

перш за все, стара нянька джульєтти. жінка звикла жити серед багатих і знатних, любить
гроші. співчуваючи своїй вихованці, вона все ж радить вийти заміж за париса. враховуючи деспотизм батька, легковажність матері і обмеженість поглядів годувальниці, дівчина залишається абсолютно самотньою у власному домі.

залишається ще монах лоренцо – людина освічена і прогресивна. він
розуміє, що країна втягнута у чвари між знатними вельможами. наївно думаючи, що кохання між членами родин монтеккі і капулетті здатне побороти вікову ворожнечу, монах погоджується закоханим. низка випадковостей, як це і буває у житті, призводить до сумної кінцівки – герої гинуть, ще раз
освідчуючись один одному у коханні.

трагізм фіналу просто приголомшуючий. на перший погляд смерть закоханих видається безглуздою. проте трагедія мала свої позитивні наслідки: ворогуючі сторони, нарешті, помирилися. кохання ромео і джульєтти стало всесвітньовідомим прикладом краси і сили
почуття. змінювалися епохи, з’являлися все нові покоління юних мрійників, але історія шекспірівських закоханих і сьогодні продовжує жити і хвилювати серця.

У творі йдеться про дівчинку Анну з «шістсот якогось року», яку судять у Вишгороді за дивний «гріх»: з багряних кленових листочків «вона робила … кольорові миші», як повідомляє суд сусід-скаржник. Від тієї забави немає спокою, каже сусід: «чаклунка Анна збила з пуття його дітей», які забули про свої цяцьки, адже тепер «вночі їм сняться миші кольорові». Змальована кількома колоритними штрихами сцена суду оголює суть конфлікту й морального змісту вірша: зіткнулися неповторність і стандарт. Власне, дівчинку Анну судять за те, що вона — з її незрозумілою для оточення яскравою фантазією — не така, як усі. Фантастичне закінчення вірша змушує задуматися про вічні істини, про нас самих, нашу здатність протистояти уніфікації і насиллю над індивідуальністю.