Твір на тему «Опис краси рідної природи в поетичних творах».

Відповідь:

Наш навколишній світ складається з природи. Навіть коли ми живемо в місті, ми не є ізольованими від природи. З самого дитинства нас супроводжує природа.

Вона дає нам необхідне для життя.

Все в природі взаємопов’язано: без рослин не виживуть травоїдні, без травоїдних не зможуть існувати хижаки. Кожна жива істота несе свою функцію. Спів птахів завжди заспокоює і приносить гармонію.

А кумедні кошенята смішать і розважають мене.

Рослини на нашій планеті існують вже не одну тисячу років. Деякі з них пристосувалися до суворих умов

півночі, інші можуть вижити в пустелі, а треті прекрасно почувають себе у вологому кліматі. Передати всю красу квітів неможливо. Їх пелюстки мають різні кольори й форму. Червоні троянди, білі ромашки, чорні тюльпани – будь-які з цих квітів можуть створити дивовижно гарний букет.

Листяні й хвойні ліси насичують киснем нашу планету. Вони як легені – очищають і освіжають повітря навколо себе. У лісі завжди дивно красиво і неймовірно цікаво гуляти.

А на рівнинах, вкритих запашною зеленню, завжди хочеться пройтися по ранковій росі та вдихнути свіжий аромат лугових трав. Особливо помітно красу природи весною,

Пояснення:

Відповідь:

Громада готова була битися до останнього, щоб відігнати, відбити ворога від свого села, але Захар Беркут промовив, що потрібно не просто прогнати ворога, але й розбити його вщент.

цитата:  — Хоч то воєнне діло — не моє діло і не мені, старому, радити про те, до чого не можу приложити своїх рук,— але все-таки я думав би, що не велика наша заслуга буде, коли відіб'ємо монголів, особливо зваживши, що се нам не так-то й трудно зробити. Сини наші погибли з їх рук, кров їх обагрила нашу землю і кличе нас до пімсти. Чи пімстимось ми на ворогах наших, на нищителях нашого краю, коли відіб'ємо їх від свого села? Ні, а тілько, відбиті від нашого села, вони з подвійною лютістю кинуться на інші села. Не відбити, але розбити їх — се повинна бути наша мета!

Максим Беркут порадив вивезти з села все, що можна, пустити монголів у кітловину, де знаходилося село, а потім  закрити вихід і перебити або заморити  всіх до одного голодом. Тухольцям пропозиція сподобалася, але вони вирішили не просто закрити ворога у пстці, але ще й затопити їх.  

Пояснення:

Объяснение:

Українська література для дітей і про дітей пройшла тривалий і складний шлях становлення, яке ще не завершено. У наш час відбувається процес формування національної бази дитячої літератури, котра б незалежно від родо-жанрової динаміки захоплювала своїм тематичним розмаїттям, щирістю та багатогранністю вражень, доступністю сприйняття образів-персонажів та близькістю до сучасного читача тематики й проблематики. Історична тема в художній літературі була й залишається сьогодні досить актуальною й популярною. Сягаючи своїм корінням фольклору, житійної літератури, історичних хронік, історична проза акумулює комплекс художньої інтерпретації минулого нашого народу. Незважаючи на жанрову приналежність твору, її визначає художній матеріал – історія, подія, що відбулася за давніших часів, тобто така, що в часовому вимірі вважається завершеною.

Україна, отримавши свою незалежність після вікового гноблення, повинна повернутися до свого коріння, довести свою ідентичність і свідомо виховувати на славних прикладах підростаюче покоління. В. Рутківський, сучасний український письменник, який неодноразово у своїх творах для дітей та юнацтва звертається до змалювання призабутих сторінок славного історичного минулого нашої країни. Його шлях до визнання був довгим, але, вважаємо, що в царині сучасної української підліткової літератури на історичні теми йому немає рівних. Здобувши визнання в поважному віці, письменник довів, що його майстерність і життєвий досвід тільки допомагають спілкуватись із молоддю. Проживши нелегке життя (зважаючи на умови творчого зростання в часи Радянського Союзу), автор засвідчив, що він є українським письменником-патріотом, який прагне поділитися своїми знаннями із підростаючим поколінням. Його трилогія «Джури» визнана однією з найкращих у цій царині.

«Джури козака Швайки», які вийшли 2007 року, стали подією і першою книжкою В. Рутківського, яку нарешті прочитала Україна. (Нагадаємо, що перша журнальна публікація «Джур» відбулася ще 1995 року в «Однокласнику». За 12 років оприлюднений текст так нікого і не зацікавив). А поміж тим, динамічний, захопливий сюжет, самобутні образи, вкраплення фольклору, правдоподібність історичних колізій, багата мова, легкий стиль – усе це робили твір справжнім відкриттям.

Традиційним для сприйняття історичного минулого стає ототожнення його з образом козака – хороброго лідера, високодуховної й матеріально незалежної людини, котра керує своїми емоціями, розумом і волею, морально, духовно й фізично готує себе до оборони рідної землі та сім’ї, дбає про єдність козацтва й українців усього світу. Такий образ зберігається й у сучасному літературному трактуванні