Що вважає кінь шептало причиною своєї передчасної старості

Володимир Дрозд  

"Білий кінь Шептало"-Проблема людини в суспільстві, її знеосіблення, свободи і неволі, особистості й натовпу, дійсності і мріїоловні герої оповідання — білий кінь (алегоричний образ) , Степан, «маленький чоловічок, навіть не білий, а якийсь «землисто-сірий» , з дрібними корявими ручиськами. З метою більш осмисленого проникнення в образ з'ясовую сутність поняття «алегорія» . Алегорія — відтворення людських характерів та взаємин в образах тварин, предметів та явищ природи. Оцінка зображуваного в алегорії виступає значно виразніше, ніж при використанні, наприклад, епітетів чи метафор. Тож образ білого коня уособлює в собі особистість гідну поваги. На нього можна покластися, він молодий, гарний, гордий. Не раз на це зверта я увагу і Степан: кінь мав густу гриву, стрункі ноги, які завжди ступали впевненою ходою; особливо вражала шия — у її крутім вишні вбачалася незалежність. Степан тішився тим, що білий кінь гордовито міг гнати до водопою сірих, вороних і гнідих. Коли ж стався злам?  

 

Є в оповіданні вражаючі епізоди. Ось один із них. Босоногий хлопчисько своїми чіпкими руками пригнув голову білого коня й владно потягнув на себе. Шептало спершу ступнув кілька кроків і раптом болісно відчув неволю. Хлопчаче «но-но» , поблажливий зверхній дотик роздратували Шептала — його пересмикнуло, з нечуваною силою «він шарпонувся, вирвав кінець повода, диво звівся на задні ноги» , його очі стріляли в цю мить страшними кривавими іскрами. Кінь — уособлення відважної, відчайдушної людини, яка не хоче миритися з приниженням людської гідності, її душа протестує, вона вимагає поваги до себе. «Шептало легко опустився і помчав через гусячу царину в лугову синь» . На мій погляд, «лугова синь» — це символ простору, безмежжя.. . й волі».Оповідання «Білий кінь Шептало» має глибокий філософський підтекст: навіть сильна особистість під впливом оточуючих обставин часто втрачає свою індивідуальність, знеособлюється і починає діяти, як усі. Сьогодні, коли на полицях книгарень лежать книги з неприхованим осудом системи оповідання В. Дрозда набуває актуальності. Сильна людина сьогодення (маємо на увазі українську інтелігенцію, яка бунтує проти сучасного хаосу, їй видиться смак волі (наприклад, свобода слова!) , але вона й страхається її, бо не знає, як діяти. Символічно звучать останні рядки твору: «Під ранок кінь повертається до кошари, просуває голову між жердин загорожі та дрімає, стомлений нерозумною балаканиною»  

 

Образ білого коня Шептала — алегоричний. Він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, «як усі». Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії. Оповідання має глибокий філософський підтекст, піднімає важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.

1. автобіографічна повість

2. читати книжки

3. у нього горе

4. дід помер

5. щоб не дражнили женихом та нареченою

6. за чоботи

7. його будова

8. експозиція, зав*язка, розвиток дії , кульмінація , розв*язка.

9. точка найвищого загострення конфлікту

10. свіжа сорочка і совість

11. батькова кирея

12. коли батько купив перші чоботи Михасю, а на них блиснули підківки.

13. отрях

14. чоботи

15. стільці, миски, спідниці .

16. театр влаштувала молодь

17. пашні - зерна

18. через вікно

19. під столом між ногами

20. дядько Себастьян

21. після уроків заховались під сценою

22. сміялись, кидали репліки, обговорювали, підказували - заважали

23. він побачив книжку "Пригоди Тома Сойєра"

24. 4 склянки гарбузового насіння

На початку оповідання Федько постає перед нами як "чистий розбишака", в якого наче біс вселився. Він сам ніколи не був спокійний і не давав спокою іншим, збиткуючись із хлопців-однолітків і часто доводячи їх до сліз. Федьковій матері жалілися на нього і діти, і їхні батьки, за що хлопець мало не щовечора отримував від тата прочухана. Федько мужньо переносив кару, не скрикнувши ні разу, не заплакавши. Батько, хоч і дуже гнівався на сина, після покари нагороджував його двома-трьома копійками за те, що син говорив правду. Бо Федько, якби схотів, міг би одбрехатися, але він не любив брехати, оскільки не любив і видавати товаришів.

Повною протилежністю Федькові є Толя — ніжний, делікатний, смирний, завжди чистенький, чепурненький. Йому, як і кожній дитині, теж хотілося гратися з хлопцями, і він приєднувався до Федькової компанії. Але коли він приходив додому забруднений, подраний, то, щоб не гнівалися батьки і не карали його, звинувачував у всьому Федька — і тому знову перепадало від батька.

Коли настала весна і скресла крига, Федько, який побував на річці і бачив початок льодоходу, запевнив хлопців, що наступного дня покатається на крижині. Друзі, зачаровані його розповіддю, вирішили теж піти на річку. До них приєднався Толя. Завзятому Федькові було мало просто покататись на крижині, як це робили інші. Він надумав перейти по крижинах на той бік річки і назад. До того ж його спонукає на цей небезпечний вчинок зневажливе зауваження Толі, що Федько на це не зважиться. Але Федько таки зробив, що надумав, викликавши захват присутніх.

Дивіться також

"Федько-халамидник" (повний текст)

"Федько-халамидник" (скорочено)

"Федько-халамидник" (аналіз)

Через що, на вашу думку, помер Федько: через застуду чи недбайливе ставлення батьків? Чи можна було завадити смерті хлопчика? (та інші запитання)

Біографія Володимира Винниченка

Толя заздрив Федькові, йому хотілося, щоб і ним так захоплювалися. Здавалося, це так просто — перейти річку по кризі, адже так легко й весело зробив це Федько, і він теж зможе.

Але насправді все виявилося набагато складнішим. На крижині Толя розгубився, і його чекала неминуча загибель. Йому на до , ризикуючи своїм життям, прийшов Федько і врятував, хоч сам опинився у

Объяснение:

ну вот