Твір-роздум на тему "Без дружби життя не є повноцінним" приклад з твору Ніни Бічуя "Шпага Славка Беркути"​

“без дружби життя неповноцінне” – так нам кажуть люди. а чи справді без дружби життя не повноцінне? так, життя без дружби справді неповноцінне. без дружби людина щасливо не проживе, тому що друзі, з якими ти товаришуєш, відігрють велику роль у житті. вони тебе підтримують, . про дружбу складено дуже багато повістей, віршів, оповідань та інше. хороший приклад показує ніна бічуя у своїй повісті “шпага славка беркути”. головні герої цієї повісті – славко беркута та юлько ващук. раніше славко та юлько дружили, але щось пішло не так, і це призвело до конфлікту. далі був двобій між хлопцями під час тренерування фехтувальників. тоді беркута не думав, що його друг ніколи не займався фехтуванням, він думав, як довести йому, що не все дається легко в житті. згодом шпага славка зламалася, ненароком заціпивши коліно юлька, і юлько потрапив в лікарню. ващук після цього всього підмовив місцевих покидьків побити колишнього друга, але план провалився. опинившись в поліції, “друг” назвався славковим іменем. також раніше беркуту звинувачували в одному злочині, якого він абсолютно не коїв. хлопця у тяжкі часи підтримували та розуміли однокласники, лілі теслюк, батьки та тренер. закінчилося все це тим, що беркута виграв шкільний суд та з нього всі звинувачення були скасовані. ось ця повість нам довела, що підтримка друзів дуже важлива у нашому житті.

Объяснение:

Английский ибсенизм - особое явление культуры. Младший современник Ибсена, знаток и пропагандист его творчества Дж. Б. Шоу включает автора «Кукольного дома» (Et dukkehjem, 1879) в весьма характерный ряд: «Яростные руки Маркса, Золя, Ибсена, Стриндберга, Тургенева, Толстого» срывали с английского буржуазного общества маски благопристойности и идеализма. 1 Отметим, что Шоу делает акцент на социально-психологических аспектах. Французский, скандинавские, русские писатели даны не сами по себе, а соотнесены с политическим деятелем и мыслителем К. Марксом. Это задает одну из важнейших линий английской рецепции. Воспринятый в социально-психологическом ключе автор «Кукольного дома» повлиял на становление нового драматургического языка.

У всіх часах року є щось дивовижне, прекрасне і особливе. Але все-таки у кожної людини є своя улюблена пора. Хтось любить тепле сонячне літо, радіючи можливості опинитися на золотистому березі моря, поплескати в блакитних хвилях, просто промчати босоніж по луговий траві. Комусь більше подобається квітуча весна, наповнена різноманітністю веселих фарб і дивовижних запахів. Є й ті, кого зачаровує холодна красуня-зима, сяюча бурульками на дахах і білизною снігових заметів. А я чомусь найбільше люблю осінь. І не така вже це сумна пора, як писав знаменитий поет; І не завжди за вікном дощ і сирість. Для мене осінь - це запах багаття, на якому смажиться ароматне м’ясо; якийсь особливий повітря і абсолютно неповторний «глибокий» світло сонця. Але найголовніше - це царство червоних, багряних, помаранчевих, жовтих фарб. Хіба можуть не зачаровувати

погляд ці яскраві кольори осені? Невже комусь вони навіюють смуток?!Невже комусь вони навіюють смуток?! Більше за все я люблю пору, коли падає листя, коли можна не поспішаючи пройтися по парковій алеї, шарудячи золотистими листям і наспівуючи про себе яку-небудь веселу пісеньку. Мені в такий час завжди хочеться співати, шкода, що я не вмію складати пісні. Тобто вмію, звичайно, прості і наївні дитячі пісеньки. А хочеться співати що-небудь гарне і щоб тільки моя! Нещодавно я теж гуляла в парку гала, як падають з дерев невагомі листочки.

Кожен з них абсолютно не схожий на інші. Цей - маленький, скромний, червоно-коричневий. І летить він якось тихо і непомітно, ховається на землі в купці своїх товаришів. А цей - великий, яскравий, золотистий, з химерними вирізами по краях. Він падає повільно, гордо, кружляючи і похитуючись з боку в бік. Здається, перед тим як впасти з гілки, він хоче покрасуватися перед усіма, показати, що краще за інших. І на стежці ляже на вільне місце - щоб його обов’язково помітили. Але ось ще зовсім зелений листочок розгублено крутиться на вітрі, його кличе і захоплює із собою загальний політ. Але він не знає напевно, чи настав його час. Бути може, варто було залишитися на гілочці, порадувати ще трохи погляди перехожих? А це що за красень - немов дорогу прикрасу з бордового шовку в золотій оправі? Другий такий вже точно важко зустріти. А ця пара, зчепившись тонкими стеблинками-ручками, весь час тримається разом, немов боячись втратити один одного і ні за що не бажаючи розлучатися. Вони то злітають вгору, то кружляють у легкому танці, то стрімко несуться вперед, то знову повільно падають вниз. І всі ці різнобарвні листя, танцюючи і переплітаючись в повітрі, тихенько опускаються на землю. І куди не подивишся - все навколо встелене немов барвистим нескінченним килимом, кожна ниточка якого акуратно вплетена чиїмись дбайливими умілими руками. І боїшся пройтися по ньому, щоб не порушити цю красу. Але все-таки наступити на цей килим дуже хочеться - дуже вже він м’який і повітряний, злегка шарудить, ніби нове плаття.

Йдучи з парку, Я склала великий букет з цих осіннього листя, щоб забрати додому шматочок такого чудового світу. Поставлю у вазу і буду довго милуватися, згадуючи осінній казковий парк. Але перед тим як піти, затримаюсь небагато. Адже кажуть, що якщо загадаєш бажання, стоячи під дощем з листя, то воно обов’язково збудеться!