РЕШИТЬ ТЕСТИ Хто каже про Марусю: «Бо на обличчя з янголами схожа, але в душі — то чистий сатана»? А Параска Демиха, Б Фесько, В Бобренчиха, Г Горбань 2. Хто на суді виступає за те, щоб Марусю засудили? А Шибилист Яким, Фесько, Бобренчиха, Горбань Б Горбань, Семен Капканчик, Параска Демиха В Параска Демиха, Фесько, Бобренчиха, Семен Капканчик Г Горбань, Ящиха Балаклійська Кошова, Шибилист Яким, 3. Хто говорить на суді про Марусю: Що ж це виходить? Зрадити в житті державу — злочин, а людину — можна?! А посланець із Січі Б Лесько В Яким Шибилист Г Іскра 4. Скільки днів дали Марусі перед стратою? А 1, Б 2, В 3, Г 4, Д 5 5. Як народ у піснях назвав Гордія Чурая після його смерті? А Сокіл Б Хміль В Орлик Г Гордий 6. Доповніть репліку Бобренчихи: Якби ти добре в бога по то мали б ми ще й радість на віку: твоя пішла б за … сина, а мій …. сватав би дочку. 7. Про кого сказано: Шляхетний дуже і чолом не б’є. Він, — каже, — гордий. З ним не звариш каші. Він і мовчить, бо дума щось своє. А Іван Іскра Б Гриць В Чурай Г Вишняк 8. Як відбувалося сватання Грицька у Галі (назвати усі правильні відповіді)? А Гриць це планував наперед Б Грицько це вирішив в один момент В Його мучила совість Г Галя від радості колупала піч Д після цього вперше вдарив матір Е після цього вперше накричав на матір 9. З якого розділу ці рядки: Зустріла добру у житті людину. І з тих усіх дякових балачок усе частіше згадую єдину, — ту найсумнішу втіху, далебі: комусь на світі гірше, як тобі. А Дідова балка Б Сповідь В Проща Г Страта 10. Вставте потрібне слово: Чурай Маруся винна у в одному: вчинила злочин в розпачі страшному. Вчинивши зло, вона не є злочинна, бо тільки ….. є тому причина. 11. Вставте два слова: Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров’ю на своїй землі. Ми пишем плугом, шаблею, мечем, піснями і невільницьким плачем. Могилами у полі без імен, дорогою до ….. з …….! 12. Яку пісню Маруся не хотіла, щоб співали Дівчата? А "Ой не ходи, Грицю" Б "Рости, рости, дівчинонько, на другую весну!" В «Грицю, Грицю, до роботи» Г «Засвіт встали козаченьки»

Богдан Лепкий ще з дитинства полюбив казки. У нього була нянька, яка знала безліч цікавих казок, усі вони запали в душу хлопця. Ставши письменником, Лепкий написав багато казок, навіть свою біографію він назвав «Казка мойого життя».
Перша світова війна. Холод, голод, непорозуміння. Війна застала родину Лепких у Яремчі, під час відпочинку. Готель, де вони жили, злетів у повітря. Письменник бачив спустошені села, голодних людей під час війни, тому й вирішив розповісти про це у своєму творі. Він хоче, щоб люди вирощували хліб, а не засівали землю снарядами й злобою. Для оповіді Лепкий обрав форму казки тому, що такі твори мають повчальний характер. У них завжди зрозуміло, що добре, а що погане, торжествує правда і справедливість, а негідники зазнають справедливого покарання. Саме в казковому творі людина може побачити себе ніби збоку, чужими очима.
Маленька мишка живе в заможного господаря. Зустрівшись зі своїми сестрами з міста, мишка дізнається про голодне життя їх та людей. Господар, зважаючи на голодний воєнний час, наживається, збагачується, а гроші складає в ящик під ліжко. Він каже, що й «війна на щось придасться», байдуже ставиться до жінки-жебрачки, якій не хоче подати милостиню. Війна для господаря — щасливий час, коли він може збагатитися. «Бог знає, коли буде друга війна»,— каже він жінці. Ці слова господаря вразили мене! Хіба може розумово здорова людина радіти війні, синоніми якій — слова «смерть» і «горе»?! Тисячі жінок і дітей у місті слізьми вмиваються, з голоду пухнуть, а господар коптить сало й м'ясо та продає таким самим, як він. Грошей у нього дуже багато: ящик, у якому колись були гранати, уже майже заповнений грішми.
Виникає питання, чому здоровий чоловік не на війні? Мабуть, хитрістю вдалося викрутитися. Цей чоловік страшніший ще й тому, що не поважає навіть своєї дружини. Ніколи лагідно не заговорить до неї. Він гроші їй не дає, а тиче під ніс. Мишка вирішує завдати шкоди господарю за його жорстокість, брехню, жагу до збагачення. Вона довго гризла ящик з грошима, а потрапивши до нього, перетрощила геть усе. Після чого мишка залишає хату господаря назавжди.
«Хіба ж папір важніший від життя...» — мені здається, що в цих словах мишки втілено основну думку казки. Мишка відмовилася жити в хаті своїх господарів, бо там панували скупість, ненажерливість, безсердечність. Здорові, сильні люди забули про честь, взаєморозуміння, милосердя. А мишка добре розуміє, що від зла ще ніколи й ніде добро не вродило. Вона піклувалася про своїх дітей і боялася, щоб «не навчилися брехати, як люди, тому й покинула хату, краще вже жити надворі». Мишка всі події пропускала через своє серце, їй шкода голодних городянок, ненагодованого немовляти. Вона вміє розрізняти справжні й несправжні цінності, справедлива, добра, чуйна, здатна до співпереживання, зневажливо стравиться до жадібності, брехні, підступності.
Казка «Мишка» має підзаголовок: для малих і великих. Думаю, недаремно. Письменник мав на увазі не малих і великих дітей, а дітей і дорослих. І ті, й інші повинні вчитися жити по-людськи, розділяти справжні й несправжні цінності. За фантастичними, казковими подіями криються великі істини: не треба бути скупим, не можна збудувати свого щастя на лихолітті, на чужому       горі та зубожінні. Цей твір — пересторога людям: вчіться мирно вирішувати проблеми.

Вы будете смеяться, но всё что связано с Тарасом Шевченко и его «Кобзарём» напрямую связано с одним из методов захвата власти в чужой стране. Я подробно покажу это ниже мне в этом простой и логичный анализ прижизненных и последующих изданий его произведений.Что то странное творится и с «Кобзарём» и с его автором.При жизни Т. Г. Шевченко было несколько изданий «Кобзаря»:— первое, в 1840 году в Санкт-Петербурге, книга насчитывала всего 20 страниц;— второе издание было в 1844 году вместе с поэмой «Гайдамаки», под общим названием «Чигиринский кобзарь», и появилось исключительно потому, что сама по себе поэма «Гайдамаки» изданная в 1841-1842 году, почти не продавалась, а с 1844 года шла в «нагрузку» ко второму изданию «Кобзаря»;— третье издание было уже в 1860 году, уже после возвращения Шевченко из москалей (из солдат), обратно в Питер.Но вот что интересно, ни одно прижизненное издание «Кобзаря»  простому человеку посмотреть нереально! Даже фотокопии нормальной нет, что бы можно было посмотреть на каком же всё таки языке писал свои вирши нынешний «классик украинской литературы». Я даже больше скажу, даже посмертные издания «Кобзаря» практически отсутствуют до советского времени, а те что есть – почему то были составлены, отредактированы и переведены (!) во Львове (в то время Львов это не Россия, не Украина, а Австро-Венгрия!)!Хотя прямо о переводе трудов Шевченко не написано, а написано «выверено» по, внимание (!) «оригинальным рукописям Шевченко»!