Твір нарис про Тараса Шевченка у публіцистичному стилі (хто візьме з Інтернету або напише якусь парашу шо б заробити бали то й штопаний гандон)

образ михайлика розкривається різними засобами: тут використо­вується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька себастіяна тощо. михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда дем’яна, любимої ним бабусі, михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розпо­відей. він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші… світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята, михайлик — талановитий хлопець. ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. спочатку михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. а потім і сам заходів написати п’єсу. гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика, у михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. стельмахів михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила. подорослівши, михайлик (чия мрія стати письменником таки збула­ся) мав підстави сказати про пору власного дитинства, як про «по-своєму прекрасний час». передусім тому, що попри тяжкі нестатки звідав він і радість спілкування з людською дорогою і красою, вбираючи в свою душу отой самий лад хліборобського життя, хай і порушений гострими соціальними катаклізмами.

джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Еней у поемі — козацький ватажок, «моторний і завзятіший од всіх бурлак», гульвіса, що легко зводить жінок і так само легко їх кидає без жодних докорів сумління. еней полюбляє горілку, але п’є лише від нудьги («еней тоді купався в бразі»); він сміливий і відчайдушний, але за розвагами та пиятикою він забуває навіть про мету свого життя, начертану на скрижалях небесних,— побудувати нове царство, і зевс мусить не дуже чемно нагадувати йому про це. побратимів собі він вибирав не по силі розуму чи відвазі, а по тому, хто міг більше випити. не раз автор говорив, що еней був «п’яний до втрати людської подоби, а потім мучився на похмілля, але, легковажний і безпечний, він і не подумав змінити спосіб життя. з похмілля у енея «опухли очі, як в сови, і весь обдувся, як барило» вдача енея дуже суперечлива — він може бути «хлопець хоть куди козак», а може бути боягузом і плаксієм. але такого героя вимагав стиль бурлеску, і автор з великою теплотою ставиться до свого героя: … моторний, ласкавий, гарний і проворний, і гострий, як на бритві сталь. боягузливість енея: побачивши сівіллу вперше, еней так злякався, що «не знав із ляку, де стояв». у пеклі він всього жахається, ховається за сівіллу. його лякають безконечні людські мандрівки, буря і висока хвиля. наляканий гнівом зевса, «божественний троянець» …піджав хвіст, мов собака, / мов каїн, затрусивсь увесь; / із носа потекла кабака. потрапивши в скрутне становище, троянський полководець іноді навіть плаче. так, злякавшись бурі, яку підняли на морі еолові вітри, «еней тут крикнув, як на пуп / заплакався і заридався, / пошарпався, увесь подрався, / на тім’ї начесав аж струп» еней – троянський полководець і. котляревський наділив свого героя розумом та відвагою. у другій половині поеми еней перетворюється з веселого гульвіси на дипломата та мудрого державного діяча, справжнього козацького отамана, що піклується про своє військо, поважає його, розуміє, що перемога — насамперед заслуга хороброго війська: еней один не роздягався, еней один за всіх не спав; він думав, мислив, умудрявся… еней – справжній ватажок, здатний повести за собою людей, харизматичний, справедливий, відповідальний за долю свого війська. уміло організовує підготовку до бою і праці, будує фортецю, в бою винахідливий і розважливий. разом з тим він людина хоробра, сильна і спритна: махне мечем — врагів десятки / лежать, повиставлявши п’ятки. в бою еней — насамперед, лицар: «лежачих не займає», але захищає козацьку гідність і честь. багато в нього й інших чеснот: «правдивий чоловік», «як бува у нас, хотів останнім поділиться » тощо. еней – це збірний образ запорозького ватажка, у якому відтворені деякі риси українського народного характеру. джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua