Богдан Ступка Твір-опис зовнішності людини в художньому стилі у використаннях дієприкметників та дієприкметникових зворотів . ~План~ 1.Хто ця людина 2.Її зовнішність 1Шо найперше впадає в очі 2 зріст, постава 3Волосся, зачіску 4Риси та вираз обличчя 5Манера спілкування.Особливості мовлення.Міміка, жести 6Одяг 3.Що запам'ятовується(подобаеться)в зовнішності людини *твір про Богдана Ступки*

Автор невідомий

Назва «Чи не той то хміль»:

Жанр: історична пісня.

Рік написання/видання приблизно 1649

Літературний рід: ліро-епочний твір

Тема оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.

Ідея уславлення гетьмана як захисника народних інтересів.

Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.

Композиція Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем. Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води. Кульмінація: перемога над ворогом. Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».

Художні засоби Метафори: «Хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати». Епітети: «Золота Вода», «хороша врода». Гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький К Золотому Броду,— Гей, не один лях лежить Головою у воду». Повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі ляхи». Риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?», «Що у пиві кисне?». Гетьмана Богдана Хмельницького показано сміливим воїном, розумним стратегом, полководцем який у боротьбі спирається на широкі народні маси що підтримують його На другому плані в пісні – поляки-загарбники які змальовані в зневажливо-сатиричному дусі. Історичною основою пісні «Чи не той то хміль» стала перша перемога козацького війська під проводом Богдана Хмельницького у Визвольній війні 1648—1654 рр. битва під Жовтими Водами. Проти війська Речі Посполитої виступили козацькі загони та їхні союзники-татари. Тріумф під Жовтими Водами надихнув український народ на звитяжну боротьбу проти соціального та національного гноблення, уселив упевненість у звільненні з неволі. У кожному рядку пісні відчувається захват Б. Хмельницьким: ляхів рубає, не один лях лежить головою в воду. Пісня ідеалізує гетьмана, бо бачить у ньому захисника народних інтересів. Автор уболіває за свого улюбленця й закликає його бути обачним: Не пий. Хмельницький, дуже Золотої Води, тобто не заспокоюйся, пильнуй. Силу й відвагу Б. Хмельницького змальовано гіперболізовано, він не боїться 40-тисячного польського війська. Що ж робить його таким упевненим у своїх силах? Підтримка козацького війська та союзників-татар: За собою великую Потугу я знаю. Іще й орду татарськую За собой веду. У пісні змальовано ганебну втечу польського війська, смерть ворогів. Ці рядки звучать сатирично й виражають зневажливе ставлення народу до загарбників: втікали вражі ляхи — Погубили шуби…. лежать після бою, вищеривши зуби, їли ляхів собаки І сірії вовки. Ось така помста народу своїм кривдникам.

“Добрий день, Яво! Ти мене зовсім не знаєш, але особисто мені здається, що я тебе знаю вже не один рік. У всякому разі, я знаю багато твоїх пригод і витівок, знаю де ти живеш, знаю твоїх друзів, знаю, як ти виглядаєш, вважаю, що знаю і твій характер. Добре взнати тебе мені до дуже цікава книга В. Нестайка, в якій ти і твій кращій друг Павлуша були головними героями.

Ви з Павлушею найкращі друзі та напарники, затоваришувати з вами хотіла б і я. З вами мені було б дуже цікаво, бо ти постійно вигадуєш різноманітні витівки, які іноді, на перший погляд, здаються навіть злими, але це зовсім не так, бо ви з Павлушею лише хочете, щоб у селі ви завжди були на виду і щоб про вас постійно говорили. Мені здається, що тієї енергії, яка буквально фонтанує з тебе, вистачило б і на мене. Та й сама я здатна вигадувати цікаві розваги, які обов’язково б тебе захопили.

Я впевнена, що, незважаючи ні всі свої витівки, ти, Яво, добрий, співчутливий до чужого горя та сміливий хлопець. Крім того, я розумію, що попри усі твої суперечки з Павлушею ти для нього справжній друг, таким би справжнім другом ти був би і для мене.

Мені було дуже цікаво читати оповідання про твої пригоди, при кмітливі, веселі і відчайдушні витівки, які ти вигадував і разом з Павлушею приймав у них участь. Не менш цікаво мені було б разом з тобою брати участь у цих витівках.

Книга В. Нестайка “Тореадори з Васюківки” мені дуже сподобалася, а поки я її читала, ти, Яво, та твій товариш Павлуша стали для мене справжніми друзями. Я сподіваюсь, що якби нам довелося жити в одному селі, ходити в одну школу та разом відпочивати, я б теж стала для тебе не менш гарним другом, ніж Павлуша.

Ти, Яво, добрий, веселий та дотепний, і спогади про тебе залишаться у мене на все життя. А зараз я з тобою прощаюся і сподіваюся, що усе твоє життя буду добрим, веселим і щасливим, як і твоє дитинство.

До побачення, Яво, і усього тобі найкращого!”