Добро і зло в творі русалонька із 7 в

Добро: софійка розібралася з прокляттям, добродушність сашка, сніжана
зло: предки вадима зробили поганий вчинок за для власної вигоди, обійшлися жорстоко

Ця байка повчальна тим, що застерігає людей, ласих на лестощі, від надмірної довірливості. Так і бачиш хитру Лисицю, що вертиться біля дерева та лестить Ворону, що знайшов шматок сиру. Виявляється, у Ворона і колір пір'я царственний, і узагалі він ставний молодець. Бути б йому володарем у пернатих, от тільки голос для цього потрібний теж царственний. Ось отут Ворон і вирішив довести, що є в нього так необхідний для володаря пернатих голос. Каркнув в усе вороняче горло й випустив сир. Лисиця домоглася свого лестощами, а Ворон залишився ні з чим. Як тільки Лисиця досягла свого, куди й лестощі поділися! Тепер вона вже знущається з Ворона: "Голос, Ворон, у тебя есть, а ума-то не бывало".

 Мова Сковороди — це мова «українського бароко з її обома полюсами — церковнослов'янщиною української редакції та народ­ною мовою» , яка підготувала ґрунт для єдиної літературної мови на народнорозмовній основі.

Боротьба проти поневолювачів українського народу велася не тільки на полі брані, а й у сфері духовній, де основною зброєю було слово. Словом народ боронив і відстоював свою сутність.

Сковорода виробив цілу філософію слова. Він його розумів і як «безодню», що може охопити всю різноманітність космосу, і як міру речей, через яку все можна спробувати пізнати, відчути, і як силу реально існуючого. Загадка слова, що була непізнана до ньо­го і залишилася такою й нині, хвилювала Сковороду. Слово не тільки знак світу, а мова — знакова система. Слово має структуру, що нагадує структуру світу. Є матерія у вигляді звуку, є знакове зміщення субстанції, якась назва, є, зрештою, образ, тобто якийсь символічний зміст, що дає змогу алегорично його використовува­ти, як у байці. Однак є щось невидиме, невловиме, внутрішнє, зав­дяки чому слово переживає речі, людей, час, простір.