Твір - характеристика " поетичний образ ярославни"

Образ княгині ярославни за своєю поетичною красою належить до найславетніших,  пройнятих особливою ліричністю образів у світовій літературі. нас приваблює чарівний образ жінки ,яка лине до свого чоловіка люблячим серцем, --княгині ярославни. вона --найчарівніший образ поеми " слово  о полку  ігоревім".читаєш поему і ніби бачиш охоплену  тугою жінку ,яка вдивляється вдалечінь  у надії побачити коханого чоловіка. "ярославна рано плаче в путівлі на заборолі,примовляючи". що ж примовляє вона, на що сподівається так щиро? на повернення  князя. і звертається вірна дружина  до вітру, до дніпра -ріки, до сонця. просить урятувати чоловіка й визволити його з біди. скільки ми бачимо надії і справжнього кохання в її тужливих словах. ярославна просто не уявляє собі життя без свого князя: "загинув я загину! " звернення княгині до могутніх сил природи дуже зближують її плач з народними ліричними піснями.сама ярославна порівнюється із зозулею, чайкою-вдовицею, яка збирається летіти понад доном , щоб власноруч урятувати князя. княгиня виступає не тільки від себе й "жінок руських", а ніби  від імені руської землі.закликання  ярославни не лишаються  марними. і от уже тікає ігор з полону разом з молодим половцем, тікає конем і пішки до річки дінця. донець  є йому, адже  недарма ярославна зверталася до стихій. силою свого кохання  вона врятувала князя. образ ярославни став символом усіх руських жінок, які роками чекали своїх чоловіків-воїнів, оберігаючи для них і своїх  дітей родинне вогнище. цей образ --величальний гімн моральній красі жінки. образ ярославни  надихає й сучасних письменників на чудові рядки, адже ця руська князівна  стала символом вірності й кохання , ніжності й мужності одночасно.

Старый лобо был гигантским вожаком стаи серых волков, опустошавших долину куррумпо в течение долгих лет. все пастухи и скотоводы хорошо знали его, и где бы он ни появлялся со своей верной стаей, там воцарялся ужас. владельцы стад приходили в отчаяние. старый лобо был великаном среди других волков, и хитрость его и сила соответствовали его росту. его ночной вой был хорошо известен всем местным жителям. выл он громче всех других волков. обыкновенный волк мог часами выть вблизи пастушьего лагеря, не привлекая к себе внимания, но когда в ущелье раздавался громкий рев старого волчьего вожака, пастухами овладевало беспокойство, и они знали, что утром им придется услыхать о новых опустошениях в стадах. одного он только боялся – огнестрельного оружия. зная, что все жители этой области носят ружья с собой, лобо никогда не нападал на человека и старался не встречаться с ним.

Народився Андрій Якович 15 травня 1857 року в сім’ї дрібного службовця в місті Самбір (нині Львівська область). В ранньому віці втратив обох батьків, тому хлопчика забрала до себе бабуся в село Гординя в Самбірському повіті. Малий Андрій навчився читати польською, оскільки українського букваря не було. До початкової школи не ходив, навчався вдома. Іспити за початкову школу здавав приватно. У 1869-1877 роках навчався в Самбірській гімназії, де прочитав Шевченкового «Кобзаря». В гімназійні роки (1873-1877) був членом підпільного товариства «Студентська громада». У 1877-83 навчався на філософському, згодом — юридичному факультеті Львівського університету. Очолював студентське товариство «Дружній лихвар». У 1881 став співзасновником «Кружка правників». У 1882 мобілізований до війська, в чині офіцера австрійської армії брав участь у поході до Боснії. Після армійської служби займався адвокатською практикою в Самборі. 21 вересня 1884 одружився з Гладилович Наталією (дожили разом до золотого весілля, мали 6 дітей) У 1890 відкрив власну адвокатську канцелярію в Бережанах. На Бережанщині проводив активну громадську та освітню роботу — очолював місцеву філію «Просвіти», організовував осередки «Січей», був повітовим кошовим. Належав до Української народно-демократичної партії, з 1899 входив до її керівного органу — Ширшого народного комітету. У 1914 після початку війни – за доносом єдиновірних співмешканців, які з ідеологічних міркувань симпатизували завойовникам його посадили до сумновідомої львівської в’язниці «Бригідки», де тримали більше двох тижнів, і не знайшовши компромату, випустили. У 1918—19 роках Чайковський став повітовим комісаром Самбірського повіту, і принципово працював на засадах гуманності та справедливості. З 1919 р. жив у м. Коломиї , яка в той час була «під румунським постолом». У 1926-27 роках очолював осередок «Рідної школи». 2 червня 1935 року помер в Коломиї.

Объяснение: