Хто був першим коханням Ольвії?

Оливии? Брайн Мапс? Какой Ольвии?

1. Є люди, які не лише на словах люблять природу і готові її захищати. Двоє хлопчиків з оповідання Є. Гуцала “Лось” своїм мужнім вчинком показали, як треба любити природу.

Сюжет оповідання простий і трагічний. Старий лось вийшов із заповідного лісу на берег річки. Стояв чудовий зимовий ранок.

Обережно ступаючи по льоду, лось наблизився до ополонки. Не встиг він напитися води, як крига під ним тріснула. Лось опинився у крижаній пастці.

Мисливець, який із кущів гав за лосем, і не подумав до бідолашній тварині.

Лось

втрачав сили. Він бився у крижаній воді серед уламків льоду. Хлопчиків, які вийшли на берег річки, ця картина вразила. Вони мали лише сокиру і велике бажання до тварині.

Хлопчики почали рубати сокирою кригу в напрямку ополонки. Робота ця була важкою і небезпечною, але іншого шляху до порятунку лося не було.

Можна лише уявити, якими щасливими почували себе хлопчики, коли врятований ними лось вийшов на берег. їм навіть здалося, що могутній звір якось дивно і з вдячністю поглянув на своїх рятівників. Потім повільно пішов до заповідного лісу. Та не встигли хлопчики порадіти, що все добре скінчилося. Гучний постріл

обірвав тишу зимового ранку.

2. Олеся називають диваком, тому що, він був не такий як усі. У нього була розвинена уява, він завжди мріяв. А коли на уроці вони мали малювати горщик, він завдяки своїй уяві, замисть цього він намалював дятла. Через це всі називали його диваком.

Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна



Мій літній поїзд зупинився знову

перед цією айстрою смутною.

І я зійшла в її казкову тінь.

«У нас дощі!» — буденно повідомив

мій чоловік. А я зітхнула: «Вдома…»

І привітала радощі прості.

Притишена до світлого piano,

десь за стіною скрипочка співала.

Я сіла в крісло до вікна лицем.

І милостиво осені кивнула,

мовляв, я вже готова. Я вернулась.

Розпочинай класичний свій концерт.

Заговорив у сутінках годинник

про те, як час проходить крізь людину

і там, за нею, — вічністю стає.

І розуму нема туди дороги.

І лиш душі меланхолійний погляд

провидить все, коли годинник б’є.

Вступає дощ… Високий і безмежний.

Заслухатись його — необережно.

Розмиє дощ той нетривкий сосуд,

в який тебе природою відлито,

яким тебе одділено од світу,

і переллє в холодний білий сум

просторів… Але годі вже печалі,

Бо нетерпляче галасує чайник.

І славословить затишок цвіркун.

І в тому всьому є спокійна сталість.

Мов за віки нічого тут не сталось.

Завжди тут бив годинник у кутку.

Завжди під ним дівчатко виростало.

В товсті косички банти заплітало.

І сутінки торкалися вікна…

Усе мина…

Але довіку буде —

твій дім, і осінь, і ласкаве чудо

концерту для дощу і цвіркуна…

1979

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.

Додати коментар

Виправляч

Якщо ви помітили будь-яку помилку, будь ласка, виділіть текст, натисніть Alt+Enter і відправте нам повідомлення.

Останні додавання

Один із тих, що впали на шляху (Степан Пінчук)

Панні в альбом

Під шумок

Поет і селянин

Пора

Потіха

Похід Хмельницького

Пролог

Резигнація

Користувачі найбільш цікавляться

Зів'яле листя (збірка поєзій)

З вершин і низин (збірка поєзій)

Сікстинська Мадонна

Легенда про вічне життя

Мій Ізмарагд (збірка поєзій)

«Чого являєшся мені...»

«Не знаю, що мене до тебе тягне...»

«Твої очі, як те море...»

«Тричі мені являлася любов»

«Розвивайся ти, високий дубе»