Алюзії в творі ''і мертвим, і живим...'', з якою метою автор використовує цей прийом?

Мій улюблений герой повісті І. Франка «Захар Беркут»Своїм багатим обдаруванням і титанічною діяльністю І. Франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, що сьогодні й уявити її без них просто неможливо. Серед прозової спадщини особливо яскраво виділяється його повість «Захар Беркут», створена у 1883 році. У цій історичній повісті розповідається про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали. У творі виведено чимало дійових осіб. Але найбільше мені сподобався Максим — молодший син Захара Беркута. Це сміливий і відважний юнак, справжній патріот своєї вітчизни. Коли монголо-татари напали на Руську землю, у перших рядах її захисників був Максим, хоч він і був сином ватажка тухольської громади Захара Беркута. У цім першім нерівнім бою загинуло багато воїнів-тухольців, а поранений непритомний Максим потрапляє у полон до монголів. Він тяжко переживає своє становище і радий був би краще вмерти, ніж потрапити у полон. Але так склалася доля. Боярин Тугар Вовк пропонує зберегти Максимові життя за вільний вихід монголів з котловини. Але гордий Максим відмовляється від цієї пропозиції. Він, як і його батько Захар Беркут, не може пристати на таку умову — ціною власного життя випустити з пастки ворогів. Хоч він і розуміє, що «життя в неволі нічого не варте, краще смерть», проте відданість батьківщині і народові дають йому сили винести всі муки, не заплямувати своєї честі, честі сім'ї, народу. Кохана дівчина Максима Мирослава теж пропонувала йому вибратися із монгольського табору, переодягнувшись у її одяг і показавши перстень-перепустку монгольській варті. Але Максим відкидає і цю пропозицію: врятувати своє життя, ризикуючи життям коханої, він, звичайно, не погоджується. Мужній, сміливий, гордий Максим, безперечно, не може не сподобатись. А безмежну відданість батьківщині, народові, кришталеву чесність й чистоту, які мав Максим, хотів би виховати в собі кожний з нас. 

Незважаючи на те, що колись поетові забороняли не тільки писати, а й малювати, усі заборони виявилися безсилими перед поетичним словом, перед його правдою та його силою. Приклад Великого Кобзаря став для сучасників та нащадків яскравим прикладом нездоланності справжнього художника, прикладом невмирущої природи творчості й нескореності людського духу, прикладом людини, яка з усіх, найскладніших випробувань завжди виходить переможцем. Кожен, хто познайомиться з творчістю видатного українського поета, отримає змогу вжитися в багатий світ образів його поезій, зможе сягнути в літературні надра, відчує, що автор вистраждав свої твори власним життям, своєю відданістю українському народові і рідній землі. Шевченкові вдалося зі своїх творчих висот відкрити події різних часів і акумулювати у своїй творчості духовний набуток минулих поколінь. Крізь людський біль, крізь індивідуальне, крізь вселюдське, крізь біблейську далеч історії Т. Г. Шевченко і зараз мудро спілкується із сьогоденням. Творчість Т. Г. Шевченка невичерпна, вона навіки. І все нові і нові покоління будуть знаходити в ній незвичайне поєднання народного і вселюдського досвіду, який сьогодні знаходимо й ми з вами. Слово невмируще, слово вічне, слово, живе своєю правдою, слово, яке й досі квітне художньою красою – це і є Тарас Григорович Шевченко – геній і духовний янгол українського народу.