Объяснение:
ни спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий». В образі цього хлопця вбачаємо такі риси, як рішучість, наполегливість та доброта. Вітька цілеспрямовано йде до своєї мети, віддано бореться за своє щастя. Окрім цього він є чудовим та вірним другом.
Федько Котигорошко – дванадцятирічний друг Вітьки. Це «маленький товстий і флегматичний» хлопець, що мав прізвисько Жучок через свою смагляволицість. Хлопець був чудовий та навіть романтичний, адже саме він запропонував Вітькові освідчитись Галі серенадою. Він ще ніколи не закохувався, але був начитаною людиною, тому чимало читав про кохання: «Федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками. Міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячіше читати семисотсторінковий роман». Окрім цього він був гарним другом, всіляко підтримував Вітьку у різних ситуаціях і прагнув завжди бути поряд: «Тільки носа не вішай. Он дід Свирид каже, що двічі не вмирати, а раз – не минувати».
Галя – гарна та приваблива дівчина, «тоненька немов вирізьблена», «в неї гарні чорні очі-оченята, такі жваві, й такі привабливі, і такі бездонні, що прямо диво дивне». Недарма у неї закоїхався Вітька: «Ех, Вітько, Вітько, гаряча твоя голова!.. І треба ж було тобі отак відчайдушно закохатися у Гальку Козачок!». Галя – дівчина смілива та відважна, «в свисті Галька могла заткнути за пояс будь-якого чаплівського хлопця!». Улітку підпрацьовує листоношею. Саме у цьому образі уособлюється ідеал української д
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Олександр Довженко "Ніч перед боєм".Прочитати і написати роздум "Чи мали право дід Платон і дід Савка критикувати вчинки солдатів ?"(сім-вісім рядків)
Так. Хлопці покинули захищати свій край і тікають, як миші з корабля. Їхнє право захищати та боротися за своє майбутню та своїх нащадків. Діди їх зневажали, що воно ось так просто тікають, але солдатів можна зрозуміти. Їх охопив страх, смерть. Воно розуміли, що якщо залишаться то їм не вижити. Їх нищили докори сумління, що вони втікають. Тому, вони тільки слухали дідів і тільки нахиляли голови, бо більш нічого вони не могли зробити