Розповідь про ліліпутів за романом "мандри гулівера"

перша частина книга присвячена подорожі до ліліпутії – маленьких чоловічків, які досягли великих успіхів у і, будівництві та механіці. вони  такими смішними, намагаючись здаватися великими міністрами, мудрими та розумними людьми. ліліпутія – це манесенька країна, але в ній такі самі проблеми, як і в ії. на чолі держави стоїть імператор. але його претензії такими смішними гулліверу, як він тримає «шестидюймового чоловічка» на долоні.  імператор стурбований двома лихами в його країні. перше лихо – це те, що у ліліпутії існують дві ворожі партії  тремексенів і слемексенів. причина їх ворожнечі – висота підборів. вони нагадують ворожі партії вігі і торі в ії. друге лихо це запекла війна з блефуском. причина цієї війни гуллверу здається смішною та незначною: жителі ліліпутії і блефуску ніяк не вирішать з якої сторони розбивати яйце: з гострої чи тупої. на мою думку це не така вже й значна причина, щоб влаштовувати війну. такою була війна ії з. імператор ліліпутії захотів за сили гуллівера завоювати всю імперію.

своїм багатим обдаруванням і титанічною діяльністю і. франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, що сьогодні й уявити її без них просто неможливо. серед прозової спадщини особливо яскраво виділяється його повість «захар беркут», створена у 1883 році. у цій історичній повісті розповідається про те, як волелюбний народ руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали.

у творі  виведено чимало дійових осіб. але найбільше мені сподобався максим — молодший син захара беркута. це сміливий і відважний юнак, справжній патріот своєї вітчизни. коли монголо-татари напали на руську землю, у перших рядах її захисників був максим, хоч він і був сином ватажка тухольської громади захара беркута. у цім першім нерівнім бою загинуло багато воїнів-тухольців, а поранений непритомний максим потрапляє у полон до монголів. він тяжко переживає своє становище і радий був би краще вмерти, ніж потрапити у полон. але так склалася доля. боярин тугар вовк пропонує зберегти максимові життя за вільний вихід монголів з котловини. але гордий максим відмовляється від цієї пропозиції. він, як і його батько захар беркут, не може пристати на таку умову — ціною власного життя випустити з пастки ворогів. хоч він і розуміє, що «життя в неволі нічого не варте, краще смерть», проте відданість батьківщині і народові йому сили винести всі муки, не заплямувати своєї честі, честі сім’ї, народу. кохана дівчина максима мирослава теж пропонувала йому вибратися із монгольського табору, переодягнувшись у її одяг і показавши перстень-перепустку монгольській варті. але максим відкидає і цю пропозицію: врятувати своє життя, ризикуючи життям коханої, він, звичайно, не погоджується. мужній, сміливий, гордий максим, безперечно, не може не сподобатись. а безмежну відданість батьківщині, народові, кришталеву чесність й чистоту, які мав максим, хотів би виховати в собі кожний з нас

Наприклад за творами звірина школа.

Объяснение:

Друзі справжні — мов брати рідні

Народна мудрість

Справжнім чарівником художнього слова можна назвати українського письменника Всеволода Нестайка. Сам він вважає, що побути дитиною йому завадила Велика Вітчизняна війна. Тому й став дитячим письменником, щоб у творах повертатися у дитинство, догратися, досміятися.

Повість "Тореадори з Васюківки" теж про гру, вигадку, фантазію. Романтика щоденних пригод так захопила двох друзів Івана Реня і Павла Завгороднього, що іноді вони втрачають відчуття межі між реальністю та уявним світом, створеним ними самими.

Вже з перших рядків повісті починаєш розуміти: доведеться сміятися. І сміятися багато та весело. Такий незвичайний колорит сільського дитинства зобразив письменник. Пригоди героїв повісті починаються змалку. Пискнув неправильно хлопчина власне ім'я. От і прозвали Явою на все життя. Але немає коли засмучуватися з цього приводу, бо виникає стільки справ, що не вистачає часу замислюватися над тим, як там тебе називають. Та ще й є друг Павлуша, який виручить і до що-небудь придумати.

Ява і Павлуша не вигадники. Це дві "бомби уповільненої дії", хоч у їх вчинках немає злого умислу, а тільки добрі наміри. Адже добру справу хотіли зробити хлопці, коли проводили першу лінію метро у Васюківці. Порятунок маленького песика Собакевича із занедбаної криниці взагалі можна назвати подвигом без будь-яких жартів: далеко не кожен спуститься на дно напівзруйнованого колодязя. Щоправда, енергія у хлопців б'є через край. Тому навіть добрі справи часто перетворюються на комічні ситуації, що викликають сміх.