Повість Марини Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» 1. Де відбуваються події, описані в повісті? А. Києві Б. Вінниці В. Вишнополі 2. Що означає слово «пригода»? А. Те, що трапилось (часто непередбачене, несподіване) Б. Приходити на до в скрутну хвилину В. Бути потрібним 3. Визначте жанр твору. А. Детектив Б. Краєзнавчий детектив В. Пригодницька повість 4. У кого в роду Софійки з’явилися коралі? А. Тітки Сніжани Б. Софійки В. Бабусі Клави 5. Яка була кличка кобили прабабці Ніни? А. Мальва Б. Майорчик В. Маківка 6. Як називалося село, де жила бабуся Софійки? А. Половинчик Б. Вишнопіль В. Покровчик 7. Чим схожі були між собою Міщенки? А. Були балакуни Б. Мали подвійну душу В. Надзвичайно веселі 8. Яке прізвище мала тітка Сніжана? А. Ліщина Б. Завадчук В. Вишня 9. Про кого сказано: "Уже мало не коло самого будинку мусила ховатись у кущі. Біля рогу стояв худенький хлопчик із прив'ялим букетиком польових квітів. Знудьговано колупав носком святкового босоніжка пилюку й раз по раз діловито поглядав то на руку, де в людей буває годинник і де в нього нічого не було..." А. Софійку та Сашка Б. Вадима та Ірину В. Сніжану та Валентина 10. Установіть відповідність Герой Репліка 1. Сашко 2. Вадим 3. Софійка А. – Валяй, посадивши гостю у крісло. - Що нового? Пояснила, що наразі мусить дістати ще одну світлину. - Ну ти даєш! – здивувався. – Слухай, а може, ти бре-бре? Може, ніякого екстрасенса й близько нема, ти хочеш забашляти на моїх старих фотках. За них нині теж бабки дають! Б. Софійко гарна погода. Може погуляїм у старому парку? Жду тебе у шість за рогом твого будинку. Вибач за почирк. В. Усі Міщенки схожі: і балакун Данило Міщенко – Міщенков, і його син Михайло – Мішель – Мішка, і онук-вусань, і, нарешті, праправнук Валентин… У всіх немовби подвійна душа. Усі хвалькуваті, брехливі, ненадійні. Г. терплять мене, зарази: думають, що маю ще якісь батечкові боргові розписки, бояться, щоб не дав їм хід! Якби міг – знову їх розорив би!

ответ:1 в 2 а 3 в 4 в 5 а 6 а 7 б 8 в 9 а 10 2-а 1-б 3-в

Объяснение:

У душі кожної людини завжди живуть дві несумісні речі — добро і зло. Хто з них переможе, такою і буде людина. Дуже важливо, щоб душі більшості з нас були чистими, щедрими, щоб зло не мало змоги оселитися там і перемогти. Інакше наша планета перетвориться на розсадник злої сили, здатної загубити увесь всесвіт.

Про одвічну боротьбу добра і зла відомо ще з часів створення Біблії, а може, і ще раніше. Якщо ж звернутися до усіх світових культур, то і там можна знайти згадки про цю смертельну боротьбу. Добро — це, звісно, Бог. Як тільки не називали того, з ким повсякчас бореться володар Всесвіту, Бог, — Рогатий, Мефістофель, Диявол, Сатана... Вже більше двох тисячоліть ведеться та боротьба, але й досі невідомо, хто у ній переміг. Чаша терезів схиляється то в один, то в другий бік. Здається, що ніколи ми не дізнаємося, чи переможуть добро, мир на нашій планеті.

Відомо, що Бог — це, перш за все, Любов. Любов до усього: до тварин, до травиці, до сонця, до землі, до пташини у небі, до матері, до коханих, до усього людства. Але чи багато зараз на Землі людей, які б дбали про усіх на цій планеті? Більшість з нас чомусь забули про милосердя, взаємодо доброту, яких нас вчить священне писання, і намагаються жити за якимись новими законами, які більше скидаються на "вовчі".

Мабуть, це і є ота одвічна боротьба добра і зла, про яку так багато говорять та пишуть.

Про цю боротьбу розповідали нам ще наші старенькі бабусі та дідусі — це казки. Чомусь у казках справедливість, правда — добро — завжди перемагають, незважаючи на, здавалося б, дуже важкі та нелегкі перешкоди. Знешкоджують і різноманітних страховиськ, і жахливих відьом, і нахабних мачух, і підступних тварин. Завжди у казках є щасливий кінець, який так і приваблює маленьких читачів та слухачів. Дітлахи знайомляться з ними з великою цікавістю, намагаючись наслідувати саме добрих героїв, маючи у маленьких серцях вже немалу ненависть до того ж Кощія чи Баби-Яги, які виступають завжди з поганого боку. А добрі Івани-царевичі, хоробрі солдати, богатирі стають втіленням дитячих мрій і наслідувань. Казки, я гадаю, саме і вчать доброті, милосердю, любові маленьких дітей; вони ніби є їхніми першими вчителями, хоч і у чарівному світі.

Відповідь:

В дитинстві Славко дуже хотів дружити з Юльком. Юлько був кращим учнем у класі, завжди впевнений у собі, все йому вдавалося легко  і просто. Одного разу  хлопці цілий день грали в сніжки. І десь там Юлько загубив свою шапку. Хлопці довго шукали її, а потім Славко зняв з себе свою шапку і віддав другові.    

Пояснення:

Взимку вони якось грали в сніжки, до пізнього вечора мокли в липкому снігу, і десь там зосталась Юлькова шапка — чи то збили суперники, чи то сам загубив, вже й гра скінчилася, а Юлько з Славком шукали шапку, і врешті Славко віддав йому свою.

— Ти бери, бери, тобі кажуть! Я ніколи не простуджуюся, сам знаєш.

І пішов Юлько додому у Славковій шапці, була вона геть мокра, одне вухо майже обірвалось, та все ж рятувала од вітру й морозу. Одним словом, шапка…