6. В якому році Шевченко одержав звання академіка-гравера?

4 вересня 1860 року

Объяснение:

4 вересня 1860року

1) А) Цигани

2) Б) Розповіді діда

3) А) Звідки він бере мужність і сили.

4). В) за боягузтво, невміння та небажання захищати рідну землю;

5). Б) наявність оповідача, розповідь ведеться від першої особи;

6) А) той збирався до міліції заявляти на Славка за поранення;

7) 1)Віра у свій талант - Славко Беркута

2. Протистояння брехні і правди-Юлько Ващук.

3).Відсутність повноцінного спілкування з дорослими-Лілі Теслюк.

4)Самотність дитини-Стефко Вус.

8)Цинани забрали Остапа до себе, лікували його різними травами та годували.

9)Остап і Соломія заради волі заплатили велику ціну. Соломія відрізала свої розкішні кози, які на той момент дуже цінилися в дівчат. Остап покинув свого діда, щоб відчути як це бути вільним.

Вони не здавалися, йшли до своєї мети. Проблеми, які траплялися на їхньому шляху вони їх долали не здавающись. Вірили в себе.

Соломія трималася до останнього, побачивши, що плавні горлть вона не впала духом і почала шукати Остапа. Остап не втрачав надії і бризкав воду, щоб вовк відступив від нього.

Соломія так і не відчула, як бути вільним, гинучи в голодних водах.

10)Образ Колодуба і дідів схожий. Він також вірив в перемогу. Діди були Відважними і сильними, цього вони вчили і Колодуба. Діди навчили його вірити свою перемогу і нікол не здаватися.

11)У центрі повісті Коцюбинського - двоє закоханих: молодий парубок Остап і заміжня жінка. Соломія дуже засмучена звісткою про намір її коханого тікати із села аж за Дунай і тому вона тікає разом із Остапом. То як же треба кохати, щоб покинути рідний дім, хоч і не дуже радісне, але все-таки, більш-менш, спокійне життя, і піти за Остапом, єдиним і дорогим! Піти в невідомість, неймовірні труднощі доріг і небезпек. Піти світ за очі, аби тільки бути разом зі своїм коханим. Соломія — справжня героїня. Вона не розгублюється ні в яких ситуаціях. Спритна, вміла й рішуча скрізь. Вона перев'язує рану Остапа, ховає його в плавнях. Мужність не покидає її навіть тоді, коли вона розуміє, що заблукала.

І заради свого коханого вона помирає. Помирає у голодених водах Дунаю. Але і в останніх хвилинах свого життя вона бриться, каже собі, що на березі гарно там сонечко, трава.

коли я читав повість а. я. чайковського «за сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. хоч павлусю було лише п’ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певнр, він на: магався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії україни! і ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.

ось павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.

андрій чайковський не ідеалізує павлуся. хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м’якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору сулеимана, можна виправдати. ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку ганнусю і визволити її з неволі. цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.

, образ павлуся надовго запам’ятається не тільки мені а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов’ю до рідної землі та її історії.