Напишіть основні тези "Повчанння дітям

е всім творам староукраїнської літератури судилося дійти до наших часів. Те, що дійшло, - це тільки частина давньої творчості. Багато давніх рукописів утрачено в часи татарського лихоліття, в добу першої Руїни. Все ж таки те, що дійшло до нас, є свідоцтвом розмаху, творчої сили і таланту давніх письменників. Яскравим прикладом оригінальної творчої праці є "Повчання Володимира Мономаха дітям”. Цінним воно є з багатьох причин.

 

Князь Володимир Мономах (на київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р.) – одна з найвидатніших постатей свого часу. Він був онуком Ярослава Мудрого. Від свого батька перейняв Володимир замилування до книжок, до освіти. Його матір'ю була грецька царівна, донька цісаря Константина ІХ Мономаха. Залишив по собі світлу пам'ять як розумний князь і добрий організатор. Поруч із тим Володимир Мономах –  це приклад доброго, справедливого християнського володаря, що не дозволяє сильнішим кривдити слабших, що велить опікуватися бідними, вдовами і сиротами, що вважає священним обов'язком бути гостинним, а в житті керується засадами християнської любові та моралі.

Своє "Повчання дітям” князь Володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться».

Володимир Мономах вважав, що виховувати дітей слід на позитивних прикладах батьків, дідів. Одним із основних засобів виховання  князь вважав освіту: «Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому була в інших країнах..». Повчання Володимира Мономаха – визначна пам’ятка педагогічної літератури. Великий князь радить своїм дітям любити Батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними, чуйним до людей, поважати старших, жаліти дітей, сиріт, поважати жінок: “Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.

Якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою.

Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми.

Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів …при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору.

В домі своєму не ледачкуйте… Брехні остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло».

Торкаючись питань морального виховання дітей, князь Володимир у “Повчанні” багато уваги приділяє нормам і правилам поведінки людини. Він дійшов висновку, що особиста поведінка дорослих в межах цих норм є критерієм вихованості… У свою чергу етикет, манера, тон поведінки перебувають у прямій залежності від моральних вправ. «…Куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. Найбільше шануйте гостя, звідки 6 він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.

Хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні.

Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте. Жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою.

На світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: Господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав життя своє.

Якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в мою грамотицю: і мені не буде соромно, і вам буде добре…”

Объяснение:без обяснений

Відповідь:Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка (нині Казанківського району, Миколаївської області) в сім’ї хлібороба. Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Після закінчення педагогічної школи у 1940 році був призваний служити в армії. Учасник німецько-радянської війни. Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. Друкуватися почав з 1940 року. Пік популярності поета припав на 1980-ті. 1950 року закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького. У 1950–1961 роках — заступник головного редактора журналу «Перець», згодом заступник головного редактора журналу «Мистецтво». Найвідоміші збірки Павла Глазового – “Великі цяці”,”Картикатури з натури”,”Смійтесь,друзі,на здоров’я”,”Сміхологія. Посібник для всіх, кому любий сміх”. Павло Глазовий лауреат премії імені Остапа Вишні в 1988 році за книгу «Сміхологія». Жив у Києві на вулиці Льва Толстого, 25. Помер 29 жовтня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі  

Пояснення:

Чим відрізняється людина від інших представників флори і фауни Землі? Нехай сперечаються богослови про наявність душі у тварин, нехай біологи досліджують ступінь розумності мавп і дельфінів, одна відмінність встановлена твердо: ніяка істота Землі, крім людини, не здатна жартувати і сміятися.

Звичайно, «серйозні» люди стануть заперечувати важливість гумору, зневажливо питаючи, яка користь в жарті? Але тут вони абсолютно помиляються: гумор часом служить не тільки корисним, а й життєво важливим цілям. Недарма при королівських дворах протягом багатьох століть вводилася державна посада придворного блазня, який в іронічній формі нагадував придворним і королю, що з будь-якого приводу може існувати і інша точка зору. Як правило, блазень був розумною і тактовною людиною, оскільки невдалий жарт часто коштував життя.

Посмішка, як прообраз сміху, виникла кілька десятків тисяч років тому і служила сигналом вітання, безпеки, надійності, забезпеченості, достатку у житті. Коли ми хочемо підтримати і розвеселити іншу людину, ми посміхаємося, жартуємо, розповідаємо анекдоти, показуємо комічність ситуації. Але як люди вміють відрізнити смішне від несмішного, скласти гумористичну розповідь, розсмішити оточуючих? Якій логічної послідовності дій повинна слідувати людина? Яким є неврологічний, фізіологічний і психологічний механізми виникнення сміху? Дослідженню цих питань і присвячені ці міркування.У чому ж полягає роль сміху сьогодні? Насамперед, це засіб направлений на благополучне вирішення напруженої ситуації, адаптації до нової ситуації, запобігання агресії і конфлікту, зняття стресу (позитивні емоції при перегляді гумористичних телепередач). Однак слід враховувати, що будь-який засіб може бути використано і на шкоду людині. Наприклад, надмірне застосування гумору у виховних цілях переходить у глузування, що може викликати у об’єкта насмішок почуття неповноцінності і, як наслідок, агресію.Гумор і сміх є одними з ключових методів отримання доходу, як у формі плати за позитивні емоції (різні гумористичні вистави, атракціони та ігри), так і у формі асоціації з позитивними емоціями (реклама в гумористичних уявленнях, жартівливі ситуації в самому рекламному матеріалі). Окремо слід виділити антирекламу, формування негативного уявлення про особистості і явища шляхом сатири, карикатур, пісень та інших художніх стилів (згадаємо безсмертне «МОЗ попереджає …»).

Сміх та гумор відіграє велику роль у навчанні, допомагаючи формуванню логічних понять про нові речі і критичного перегляду поглядів і думок, а також руйнуванню неадекватних життєвих стереотипів – згадаємо іронічні діалоги Сократа. Учні значно легше запам’ятовують будь-який матеріал, якщо він представлений у жартівливій, смішний формі. Нарешті, з моєї точки зору, гумор є частиною мистецтва, методом самовираження людини як учасника, письменника, поета, художника, артиста, тобто як творчої особистості, або як гідного представника нашого суспільства.