Гер ПереможнийПоясни, яка позиція автора твору до зображуваних подій і як до них ставишся ти(5-6 речень)​

ще один тип характеру — стефко вус. за художніх деталей, фрагментів авторської розповіді, нанизаних одна на одну подій-ситуацій (як, наприклад, випадок із сорокою, розмови з сестрою та колишньою вчителькою) читач дізнається про весь пройдений підлітком шлях. його поведінка зумовлена середовищем, яке змушує оздоблюватись, «наїжачуватись», щоб таким способом захищатися від жорстокості світу. внутрішньо стефко інший: він може бути ніжним, добрим і лагідним, турботливим братом і справжнім другом. він живе у своєму світі спогадів про бабусю олену, світі сільської природи, і йому складно адаптуватися до життя в місті, в одній квартирі з батьком-п’яницею. проблема недоглянутості сиріт і напівсиріт, дітей із неблагополучних сімей — особливо гостро постає сьогодні

«аргонавти» є заключною частиною історії про закоханих школярів – марійки і костика.

в анотації зазначається: «іскорка безстрашних шукачів істини та справжнього щастя – аргонавтів – горить у кожного в серці. вона вказує шлях і є людину все життя. марійку і костика веде перше кохання, яке є пробачити друзям зраду, захищає від заздрісників і дає розуміння того, що матеріальне благополуччя не варте родинного спокою» (с.2).

зачин як на повноцінний роман, але більше ця книга, як і попередні частини, схожа на чернетки ненаписаної книги. текст «пливе», він розхристаний і більше походить на несистематизовані різностильові щоденникові записи. це чернетка (або авторський переказ) великого глибокого психологічного твору, який так і не був написаний.

у книзі багато поетизованої образності, зав’язаної на підлітковому світосприйнятті:

«– наприклад, в антарктиду. ми будемо жити на полярній станції, навколо п’ятидесятиградусний мороз, ми будемо цілуватися не губами, а кожухами! а потім ти притягуватимеш на вечерю білого ведмедя. я білуватиму тушу, смажитиму м’ясо, словом усе, як у печерних

– марійко! а хочеш пожити при поселенні первісних людей?

– хоч би на місяці, аби з тобою, костю» (с.5).

тобто, бачимо повне розчинення героїв один в одному без якогось критичного осмислення реальності, але для твору такого малого об’єму не вистачає психологічної достовірності і промальовки персонажів для досягнення правдоподібності такого ефекту.

костянтин онишкевич та марія ковальчук поводяться як типові підлітки, які створюють власний всесвіт, вигадують собі нові імена, щоправда, емоційного підґрунтя цієї авторської вигадки у творі немає:

«кость був левом. завдяки цьому іноді смішному, іноді величному знаку марійка називала його левчиком. вона народилася під сузір’ям стрільця – і кость, окрім неспокійки, вигадав її ще одне ім’я – мисливчик. неспокійко і неспокійка, левчик і мисливчик, марійка і костик, ромео та джульєтта, два знаки вогню, два юних вулкани, пряма лінія, перетнута перпендикуляром, десятикласник і дев’ятикласниця старомихайлівської середньої школи №2, одні з кількох мільярдів землян, голка і нитка, він і вона» (с.10).

подібні відступи нагадують дорослі рольові ігри молодих коханців.

поряд із досить пласкими сюжетними зустрічаються сюрреалістичні «щоденникові» відступи дорослого й ерудованого автора, що приписуються героям у вигляді думок, – це також не сприяє адекватному прочитанню тексту. наприклад:

«кохання – це пір’їнка невідомого. подув – і нема.

кохання – це обмін серцями. бо коли хтось не віддає свого, від нього слід якнайхутчіш тікати.

кохання – це волосина, загублене нею і збережена ним.

це те, що противиться зоднаковінню. не вписується у визначення. подібне, як і в більшості людей. характерне лише для тебе.

кохати – означає пожбурити в найдальший куток маску тигра чи лисиці.

нагнітання «антимосковських» тенденцій іде через усю книгу:

«я, звісно, знав про жорстокість, навіть подекуди звірство, російських роботодавців; вони всі, як на підбір: понурі, нелюдяні, майже ніколи не всміхаються, мовби не тішать їх ці статки» (с.49).

ніби роботодавці в інших країнах кращі

застосовується трансліт для передачі «поганої» російської мови:

«сам, до речі, не скидався на плакатного господаря, ні тобі голомозості, ні потужних децибел у голосі; такий в’юнкий, маленький, часто усміхається, перепитував, чи нам не важко, мовляв, треба потерпіти, чоловік повинен пахать, нікуди від цього не дінешся, все! працюйте, рєб’ята» (с.50).

пі деформації навіть архетипи:

«шалено захотілося додому. після темниці навіть російське небо здавалося передпокоєм до раю» (с.55).

хоча набагато продуктивніше було б показати не опозицію «хороша україна» – «погана москва», а розкрити конфлікт між «своїм» і «чужим» світом. але маємо те, що маємо.

подібні спроби глибокого розкриття світоглядної проблеми здійснюються, але вони загрузають у «любові» і підсвідомій критиці родинних стосунків:

«, тато, набираючи правою рукою телефонний ій номер, лівою пестить якусь тітку, адже він любить робити жінкам компліменти? може, тато вже забув про маму, яка так чекає на нього, забув про дочок? кажуть, на тих заробітках таке часто трапляється, що люди їдуть туди з однією душею, а повертаються – з іншою. або взагалі не повертаються, лише пересилають гроші. але навіщо тих грошей, коли немає любові? » (с.14).

любов визнається єдиною цінністю, але якогось проекту майбутнього у книзі немає. кохання – і крапка.

висновок: глибоко розчарована цією книгою, яка, на мою думку, є чернеткою ненаписаного роману. й обурена ілюстраціями до твору, які зроблені у стилі «молодший і середній шкільний вік», що сприяє потраплянню цієї книги до аудиторії, яка надто юна навіть для такої схематизованої передачі таких почуттів.