Твір на тему: Дивовижний світ природи(Лісова пісня Лесі Українки)

Лісова пісня" по праву вважається вершиною драматичної майстерності поетеси, і головна передумова цього, на мій погляд, полягає в тому, що вона звернулась до вічного, невичерпного джерела — фольклору рідного краю.

Початок поеми — високо-поетичний, психологічний етюд, де все позначене найніжнішими відтінками кольорів лісового куточка України, і чарує зір, і вабить пахощами лісових дерев, квітів, трав, і милує слух гомоном лісових струмочків рідної землі. У пролозі, як, принципово, і у всьому творі, виражена глибока любов до рідної Батьківщини і невимовна туга за рідними просторами. Написаний твір був, коли поетеса була далеко від Волині.

Поетеса починає роботу над твором, перебуваючи у стані великого напруження творчих і фізичних сил. Пізніше вона згадувала, що написала поему дуже швидко, протягом десяти — дванадцяти днів, бо не писати не могла, "бо такий уже був непереможний настрій". Ще пізніше у листі до матері Леся Українка пояснювала причини, що спонукали її написати "Лісову пісню": "Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку "в уме держала", ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали), і там ждала, щоб мені привиділася мавка".

Можливо там, в Колодяжному, в місячну ніч Леся Українка і не побачила справжню мавку, але її уява створила те, що не могла подарувати дійсність. Звісно, що образ Мавки — це дивовижне переплетення народних уявлень та фантазії самої авторки, проте природа Полісся у "Лісовій пісні" постає настільки реальною, що під час читання виникає враження, ніби здійснив справжню подорож у старезний, наповнений таємницею, ліс.

Сестра поетеси, О. Косач-Кривинюк, згадувала подорож до Нечимного, де Леся вперше "зустрілася" у великому лісі з Мавкою, щоб потім все життя не розлучатися з нею: "То було урочище Нечимне з великим лісовим бездонним, як говорили тамтешні люди, озером.

З одного боку озера був смарагдово-зелений дерновий облудний берег, що йшов хвилями під ногами і, прориваючись, не давав

приступитись до самої води, а з інших боків береги були зарослі очеретом та різними хащами". "Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп' ята очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка ", — це вже уривок з прологу " Лісової пісні".

Постає питання, чи полягає майстерність митця в тому, що він у своєму творі майже фотографічно відтворює навколишню дійсність? Звісно, ні. У "Лісовій пісні" природа відіграє велике художнє значення. З одного боку, пейзажі — це художнє тло, своєрідна театральна декорація. З іншого боку, життя людей та природна стихія живуть у гармонії, яка доволі часто порушується. Отже, природа болісно відкликається на людську нещирість.

Це документ, в якому особа повідомляє основні факти своєї біографії. цей документ характеризується незначним рівнем стандартизації. основні вимоги під час його написання – вичерпність потрібних відомостей і лаконізм викладу. реквізити: назва виду документа. текст, у якому зазначаються: - прізвище, ім’я, по-батькові; - дата народження; - місце народження; - відомості про освіту (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося навчатися) ; - відомості про трудову діяльність (коротко, у хронологічній послідовності назви місць роботи й посад) ; - короткі відомості про склад сім’ї. дата написання. підпис. заголовок („автобіографія”) пишеться посередині рядка, трохи нижче за верхнє поле. кожне нове повідомлення пишеться з абзацу. дата написання ставиться ліворуч під текстом, підпис автора – праворуч. автобіографія має дві форми: - автобіографія-розповідь – з елементами опису й характеристикою згадуваних у ній людей. - автобіографія-документ – з точним поданням фактів. зразок: автобіографія я, крушельницька олександра романівна, народилась 14 січня 1978 року в м. львові в родині лікарів. у 1985 році була зарахована до першого класу середньої загальноосвітньої школи № 98. у 1995 році вступила до львівського національного університету ім. івана франка на юридичний факультет денної форми навчання. з 2000 року працюю на посаді юриста в відділі договірно-правової роботи концерну „галнафтогаз”. склад сім’ї: батько – крушельницький роман сергійович, 1954 року народження, лікар. мати – крушельницька марія василівна, 1958 року народження, лікар. сестра – крушельницька анна романівна, 1989 року народження, учениця 9-го класу середньої школи № 98. 15 листопада 2003 рокупідпис

«Захар Беркут» характеристика Максима Максим — простий, як сама земля, як величезні гори, як стрімкі річки, як кришталеве повітря. Здається, все він черпає з самої душі природи і збирає у своєму серці. Він безстрашний і сміливий. Його природний розум, кмітливість. «Все у нього виходило в свій час і на своїм місці, без сумішки й сутолоки; всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок», — пише Іван Франко. Навіть бояри поступово починають поважати Максима, адже він дає розумні поради, а головне, врятовує дочку боярина Мирославу, коли вона потрапила у лігво ведмедів. Це свідчить про його рішучість і одночасно скромністю, бо Максим не хизується своїм подвигом.

Объяснение: