Проаналізуй як змінювалося ставлення полонених до місцевого населення гер переможений

Відповідь:

Пояснення:Полонені німці зводили цей квартал з любов’ю і розпачем. Спочатку еони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: “Шнель, бидлото, шнель!” Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали

м’язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпцига.

Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам’ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: “Гут… кіндер… гут”. А коли німців повели в барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв’язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь

сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець.

Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось з одягу – старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів “фрау”.

– Шнель! Шнель!

У Фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок.

Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров’ю. Охоронець замість “шнеляти” простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.

Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли – сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так. що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.

Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.

– Бидлото, тобі що – немає нужника? – гиркнув охоронець і тут же осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.

Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.

Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном.

Була велика і кошлата, не квітка, а півсоняха. Я одяглася, вискочила на подвір’я, простягла руку, щоб зірвати, і відсіпнула. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв’язаний нами хрест…

Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували:

– Ви не знаєте, де наш тато?..

БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА

Гер – нім. пан; шанобливе звертання в нім. мові до чоловіка.

Шнель – нім. швидко.

Гут – нім. добре.

Кі́ндер – нім. дитина.

Фра́у – нім. жінка.

Нужни́к – убиральня.

Тема: роздуми ліричної героїні про долю України, нації

Головна думка: «Хочу жити, аж життя не зломить…Хай мій клич зірветься у високість» (заклик до співвітчизників патріотично прозріти)

Провідний мотив: готовність продовжувати боротьбу за українську державність, патріотичне прозріння, прагнення переповнити кожну мить життя

Рід літератури: лірика

Вид лірики: громадянська

Збірка: «О краю мій» (1999)

Жанр: вірш

Художні засоби

Епітети: «день прозорий», «рухливий натовп», «найгостріше слово», «запального квітня», «землі байдужно-непривітній», «далечінь безкраю», «шляхи великі», «невтомний сокіл», «гарячий подих», «застиглі і покірні води», «бурхливі води».

Метафора: «день мерехтить», «душа горить», «кинути слово … в натовп», «росте, росте прокляття», «душа …грає і рушає на шляхи», «клич зірветься… затріпоче…закружляє …зриває», «закрутить непогода … підхопить»

Порівняння: «день… мов пломінь», «мов прапор в сонці, затріпоче», «кружляє, мов невтомний сокіл», «підхопить, мов піщину».

Протиставлення (антитеза): «рватись вгору чи летіть в безодню»

Риторичний оклик: «І тому росте, росте прокляття!», «Хай мій клич зірветься у високість ….і зриває рідних і охочих!», «І коли закрутить непогода …від пориву до самого чину!»

Інверсія: «Росте, росте прокляття», «На землі байдужно-непривітній», «І рушає на шляхи великі»

Повтор (тавтологія): «росте, росте», «жити, аж життя», «кликать … клич».

Повтор (рефрен): «Хочу …», «Хай …»

Кількість строф: сім

Вид строфи: катрен (чотиривірш)

Віршований розмір: п’ятистопний хорей з пірихієм

Хо | чу | кри | кнуть | в да| ле |чінь |без |кра | ю

І | ко | гось| на | до | по | мо |гу |кли | кать,

Бо| ду | ша | мо | я | сьо | го | дні | гра | є

І | ру | ша | є | на | шля| хи |ве | ли | кі

∪∪/―∪/∪∪/―∪/―∪

∪∪/―∪/―∪/―∪/―∪

―∪/―∪/―∪/―∪/―∪

―∪/―∪/―∪/―∪/―∪

«Пломінний день» – це рання поезія з виразним громадянським звучанням. Вірш про момент осмислення ліричною героїнею свого шляху в житті. Вона не хоче змиритися з гірким усвідомлення того, як мало для самих українців означає Україна. Адже лірична героїня у творах — це сама поетеса, а творчість — це її життя

Объяснение:

сочинение

Всеволод Нестайко - выдающийся детский писатель, произведения которого известны в Украине и в мире. Повесть «Тореадоры из Васюковки» является очень интересной, в ней рассказывается о приключениях двух сообразительных и веселых ребят. Произведение «Тореадоры из Васюковки» - по своему жанру приключенческая повесть. Приключенческая литература имеет определенные особенности, которые отличают ее от других. В центре внимания читателя находится, как правило, острый сюжет, события постоянно развиваются, обстоятельства быстро изменяются. Приключенческая повесть - это прозаическое произведение, объемом меньшим чем роман. Приключенческие произведения очень популярны в зарубежной литературе, всем нам известны произведения А. Дюма, рассказ о приключениях Робинзона Крузо и прочие. Отдельную часть приключенческой литературы составляют произведения для детей. В них сюжет не такой напряженный, тем не менее, чрезвычайно насыщенный событиями, герои по обыкновению отмечаются изобретательностью, активностью и жизнерадостностью