Скласти діалог до твору "Шпага Славка Беркути

Люди навіть роблять пластичні операції, щоб покращити свою зовнішність, і вважають, що інші полюблять їх за це. Усі люди прагнуть того, щоб добре виглядати, і часто забувають, що зле, пихате та похмуре обличчя не врятує жоден макіяж чи стильні окуляри. Від такої людини хочеться відвернутися. Або просто ти її: “Навіщо ти так старанно малювала губи та зачісувалась, якщо вся твоя сутність просто вилазить назовні?”Я думаю, що краса навкруги нас майже у всьому, що нас оточує. У найменший хмаринці, у мурасі, яка тягне за собою соломину. Я думаю, що краса навкруги нас майже у всьому, що нас оточує. У найменший хмаринці, у мурасі, яка тягне за собою соломину. Ми всі хочемо бути красивими зовні та докладаємо до цього багато зусиль. Хлопці купують собі модний одяг та взуття, ходять у тренажерні зали та намагаються бути у спортивній формі. Дівчата роблять таке саме, тільки ще накладають макіяж, купують багато прикрас.Але справжню красу людини, я вважаю, можна побачити по тому, що написано на її обличчі. Якщо там радість життя, бажання добра, готовність до це і є краса. Обличчя такої людини начебто світиться зсередини.

Відповідь:

“Сто друзів – це мало, один ворог – це  багато!”  - так сказав дідусь Михайлика про Юхрима Бабенка

“Святий дух з нами! І що це за хлопець!  Знову припав до чогось, наче замовлений..”  - так гримала мати на Михайлика, коли він, забувши про все на світі, припадав до книжки

”Тепер головне – свіжа сорочка і чиста  совість”  - так сказав батько Михайлика, коли він зажурився як без чобіт по снігу йти до школи

”…скресне крига на ріках та озерах,  розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім  у хмарах, а сонце своїми ключами відімкне  землю”  - так дідусь Михайлика казав, коли над хатою пролітали лебеді

 ”Знаєш, чому сойка ніяк не долетить до  вирію? Бо в неї в голові немає однієї клепки…”  - так казав друг Михайлика, сусідський хлопчина Петро Шевчик

”Сніг не сніг, вчитися треба. Підемо, Михайле, до школи”  - так сказав батько Михайлика, коли поніс його на руках до школи

”Почекай пуцьвірінку! Дай подивлюся, що в  тебе за насіння! Нічого, лускати, натурально,  можна…”  - так казав Юхрим Бабенко до Михайлика, коли той приніс йому за книжку насіння

”Хай тобі, дитино, завжди, завжди добре  буде поміж людьми”  - так казала жінка-жебрачка з Херсонщики, коли Михайлик віддав її хлопчику насіння

”Може, щось таки буде, ви не дуже кріпко  журіться мною”  - так казав Михайлик до своєї мами

”Бо хто й пособить у світі бідному чоловіку,  хто дасть йому скибку хлібу чи ложку борщу..?”  - так казала мати Михайлика, коли дізналася, що він дав хлопчику насіння

”Хмари йдуть на нас, громи обвалюються  над нами, блискавки падають перед нами і за  нами, а ми собі оремо та оремо поле”  - так героїчно батько Михайлика описував їхній день в полі, коли Михайлик чи не вперше став до плуга

”Будеш іти межи люди і вибивати іскри…”- так казав дідусь Михайлика, коли обіцяв віддати його до школи, купити йому сорочку і нові чобітки

Пояснення: