ДАЙТЕ ОТВЕТ НА ЧТО СМОЖЕТЕ( ) (только максимально правильно, умоляю не писать на рандоме) Початковий і середній рівні 1. Засновником «нової драми» драми вважають: а) А. Чехова; в) М. Метерлінка; б) Б. Шоу; г) Г. Ібсена. 2. П’єса «Ляльковий дім» - це: а) сатирична комедія; в) п’єса-дискусія; б) соціально-побутова драма; г) соціально-психологічна драма. 3. Нора, героїня драми Г. Ібсена «Ляльковий дім», вісім років приховувала, що: а) її шантажує Крогстад; б) змушена віддавати великий борг; в) закохана в доктора Ранка; г) витратила батькові гроші. 4. Визначте, які риси характеру не притаманні Торвальду Хельмеру: а) жорстокість та егоїзм; б) хвальковитість та лицемірство; в) компромісність та розуміння; г) самовпевненість та кар’єризм. 5. Риси характеру, властиві головній героїні п’єси Б. Шоу «Пігмаліон»: а) легковажність, безсоромність; б) пихатість, зарозумілість; в) почуття власної гідності та природна моральність; г) цинізм та кар’єризм. 6. Основна проблема п’єси Б. Шоу «Пігмаліон»: а) кохання і сім’я; в) доля таланту в мистецтві; б) освіта й виховання; г) кар’єризм та підприємливість. Достатній рівень 7. Визначте ознаки «нової драми» у творі Б. Шоу «Пігмаліон». 8. Схарактеризуйте один із образів (з творів цієї теми.), який вам найбільше запам’ятався. Високий рівень (спільний для обох варіантів) 1. Продовжте історію Нори із п’єси Г. Ібсена «Ляльковий дім».

1.Г

2.Г

3.Г

4.Г

5.В

6.В

7.наближення до реального життя; своєрідність конфлікту (неможливість розв’язання зовнішнього конфлікту приводить до того, що внутрішній конфлікт стає центром дії); широке використання підтексту в мові персонажів п’єси; звернення до античності;

8.Професор Хіггінс — це чоловік років п'ятдесяти, з сивим волоссям і зі зморшками на обличчі, невеликого зросту. Постійно чимось невдоволений, розлючений і на перший погляд здається невихованим. До Елізи, дикунки і неосвітченої квіткарки, спочатку ставився зверхньо. Його манера поведінки і методи "навчання" викликала у дівчини відразу. Людяність і толерантність - поняття, несумісні з Хіггінсом, тим не менше,  у нього жага до знань, тож цілком негативним професора назвати не можна.

9.

Объяснение:

ответ:В короткому оповіданні "Білий кінь Шептало" Володимир Дрозд зумів порушити глибокі соціальні проблеми, які хвилюють кожну особистість, схильну до самоусвідомлення і самовираження.

Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають "білою вороною". І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.

Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. Зовсім навпаки. Шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає Шепталове життя). Володимир Дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. І читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. Тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. Шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. Змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. Власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, Шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). Усвідомлення своєї неповторності дозволяє Шепталові пробачити Степана і навіть сумувати за ним. Повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості Шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.

Объяснение:

ответ:В короткому оповіданні "Білий кінь Шептало" Володимир Дрозд зумів порушити глибокі соціальні проблеми, які хвилюють кожну особистість, схильну до самоусвідомлення і самовираження.

Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають "білою вороною". І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.

Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. Зовсім навпаки. Шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає Шепталове життя). Володимир Дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. І читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. Тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. Шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. Змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. Власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, Шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). Усвідомлення своєї неповторності дозволяє Шепталові пробачити Степана і навіть сумувати за ним. Повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості Шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.

Объяснение: