Дати назву кожному з розділів твору ''Діамантовий берег"

Объяснение:

Були та уйшли з берегу потим шабля прибегла та ии всже не взяли

риси характеру тугара вовка а) підступність; б) хитрість; в) гордість; г) зарозумілість; д) корисливість; е) улесливість. тугар вовк — не щасливий. батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. але в цьому тугар вовк сам винний. його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя максимові). тугар вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник. т. вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. і виправдання йому не може бути. навіть тоді, коли т. вовк рятує максима, якого хотів зарубати бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. на прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.  

особисті стосунки двох митців були дружніми, відомо, що т. шевченко був боярином на весіллі п. куліша, однак, як це теж відомо з історії нашої літератури, п. куліша лякали антицарські виступи кобзаря. громадянський подвиг п. куліша в тому, що він почав писати твори з історії україни українською мовою, видавав книги нашою мовою, заснував перший український правопис на фонетичній основі, був першим нашим, українським, професійним критиком, що високо оцінив творчість і т. шевченка, і марка вовчка, і г. квітки-основ'яненка. п. куліш був одним із перших, хто будив національну свідомість українців.

т. шевченко, який на собі звідав тягар кріпацтва та зневагу деяких російських панів щодо свого минулого, був більш непримиренний до суспільного ладу, закликав до боротьби з російським самодержавством. кобзар вважав, що лише рідним словом не відновити волю україни — і в цьому між ними різниця в поглядах. т. шевченко був захоплений романом п. куліша "чорна рада", декілька разів читав його і написав вдячного листа його авторові.

про те, що обидва митці були небезпечні для царату, свідчить і вирок миколи і п. кулішу в 1847 році за участь у кирило-мефодіївському братстві. як і шевченку, цар написав на кулішевій справі: "запретить писать і сослать на спужбу в вологду".

отже, т. шевченко і п. куліш — це борці за окреме існування україни від російської імперії, борці, які кожен своїм шляхом і своїми силами служили україні та її народові.