8. Назви не менше трьох проблем (важливих питань), порушених уповісті.9. Сформулюй головну думку твору.10. Чому автор так назвала твір? Що вона хоче ним сказати?11. Доведи, що «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від перелякNo 9» — це пригодницька повість.​

У літературному процесі XIX (на співставленні творів «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та«Кайдашева сім'я» І. С. Нечуя-Левицького) сторіччя художнє повіствування здійснило еволюцію: його описові форми поступово перейшли у психологічне зображення дійсності, що відбилося на створенні глибоких і колоритних образів. Такі твори ми вже не просто читаємо, захоплюючись сюжетною колізією, а ніби пропускаємо через себе, проживаємо написане автором. Найбільший здобуток, одержаний від цих творів, полягає у тому, що вони збагачують нас своєю мудрістю, життєвим досвідом. 

Коли ж сприймаєш твір за сюжетно-композиційною основою, то дуже часто характери героїв залишаються поза увагою, виникає відчуття зорового споглядання за подіями: ніби дивишся на картину, не проникаючи у внутрішній світ персонажів. Описові твори не дають можливості відчути духовний світ героїв, автора, психологічну роль пейзажів; вони майже не спонукають до глибоких власних роздумів.

З цього приводу доречно порівняти твори І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» та П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» У «Кайдашевій сім'ї» йдеться про велику родинно-побутову війну, якій не видно кінця-краю. Автор створив колоритні образи українських селян, майже не вдаючись при цьому до психологічних портретних деталей. Ми лише стежимо за контрастною поведінкою героїв кількох пар: Карпо — Лаврін, Мотря — Мелашка, свекруха — невістки, Лаврін — Омелько. Весь час ми гаємо за перебігом подій в одній родині, які за своїм гротеском нагадують мотиви фольклорних творів, що є, здебільшого, зразками описової форми. 

Та вже у «Кайдашевій сім'ї», Нечуй-Левицький подекуди звертає нашу увагу на роздуми над психологічними деталями і мотивація вчинків, і виразний підтекст усихання груші, і виразність рис характерів, і порівняння картин природи із станом душі. Але при тому Нечуй-Левицький залишається все ж таки майстром повістевого літературного творення. 

Розповідь Панаса Мирного тяжіє до аналізу ходу подій, у поєднанні зовнішньої драми і внутрішнього світу героя. У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» кожний образ — це цілий світ зі своїми таємницями, шуканнями, відкриттями, болями. П. Мирний ставить своїм художнім завданням зображення життя як процесу формування особистості та її взаємодії з оточенням. Письменник намагається відшукати і показати нам причину життєвих колізій у самій людині, у її внутрішньому світі. Через це і образ Чіпки, і Христі, і Галі, й багатьох інших персонажів психологічно вмотивовані та зрозумілі нам. Ми неначе наближаємося до героя, разом із ним пірнаємо у вир його життя, а тому і сам твір сприймаємо гостріше, ближче до серця. 

...Дослідники стверджують, що прогрес людства полягає у використанні та вдосконаленні психологічних технологій. Тому можна з великою ймовірністю допустити, що жанр психологічного твору має неосяжну перспективу розвитку.

епітети: намулистий, стрiмкий, тiсний, гiрський

епітети: таємничий , чистих строях, тривожні, таємничі тощо. метафори: блискавиці облітають , молитва плине земля здригається тощо.

тухля ‑ мальовниче гірське село, в якому письменник бував не раз, а біля криниці, де пив воду, й зараз стоїть йому пам’ятник. своє захоплення мальовничими крає карпатського села франко переніс у повість «захар беркут».

на початку твору письменник проводить паралель між тухольщиною xiii століття й сучасними йому крає. яскравими епітетами він передає красу, яку не здатна змінити людська рука: лазурове чисте повітря, стрімкі пригірки, чаруюча гармонія природи. але часи змінилися і, описуючи гори, франко вживає порівняння й метафори, що наповнені болем за понівечений край: ліси, «мов сніг на сонці, стопилися, зріділи»; лісоруби, «мов невмирущий черв, підгризаючи та підтинаючи красу тухольських гір», знищують столітні ялиці та смереки. та найбільше змінилися люди. ряд епітетів влучно характеризує сучасних франкові горян: «народ нужденний, прибитий, понурий, чужих несмілий і недотепний»

повість «захар беркут» так наповнена різноманітними художніми засобами, що перед читачем постають яскраві зорові образи й картини. особливо яскраві художні засоби використав франко для характеристики зрадника тугара вовка і керівника тухольської громади захара беркута.

тугар вовк ‑ «мужчина, як дуб». використовуючи епітети, метафори, порівняння, і. франко малює перед читачем образ зрадника рідного краю, який поступово втрачає людську подобу. «плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим чорним волоссям», він нагадує злющого ведмедя. спілкуючись з максимом, боярин «гірко, їдовито всміхався», «лице його було недобре, аж синє, зуби йому заціпило». перед громадою він виступає «гордим безпечним поступом», а почувши голос митька вояка, який хотів свідчити проти боярина, стрепенувся, «мов стрілою поражений» на слова старого воїна тугар вовк «ревнув», і «грізний, червоний з люті» зарубав того, хто гідно бився з монголами у війську боярина. перейшовши на бік ворогів, тугар вовк дивився на , і «кровавий відблиск огні робив його лице страшним і диким і меркотів на його шо­ломі, немов обливав те лице кровавим вінцем». опинившись серед монгольських наметів, боярин «сидів тепер якийсь невеселий: його рішуче серце тисли, очевидно, якісь важкі думки». він уважно дивився, «як догорали червоні, мов розжарене залізо, поліна».

зовсім інші фарби знаходить і франко для характеристики захара беркута ‑ втілення «правдивого образу тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про які говорять нам тисячолітні пісні та перекази». захар беркут — «се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець». він уже не працював у полі, не ловив звіра, не ганяв овець на полонини, але, незважаючи на глибоку старість, щовесни працював у саду, займався пасікою, збирав цілющі трави. ціллю всього його життя був спокій і добробут громади. «мов старовинний дуб-велетень, стояв захар беркут серед молодого покоління і міг тепер бачити плоди своєї довголітньої діяльності. мов одна душа, стояла тухольська громада дружно в праці, в радощах і в горі». тухольці й жителі близьких і дальніх поселень знали старого беркута не лише як цілителя, але й не менше ‑ як порадника, котрий «як заговорить, то немов бог тобі в серце вступає». у найвідповідальніші моменти слова патріарха звучать так грізно й піднесено, що приглушують шум водоспаду, який, «мов живий стовп кришталю», стояв над головами громади. коли тухольці за порадою старого беркута завалили величезним каменем сторожем потічок, захар, мов молодець, оглянув положення обваленого каменя», а далі звернувся до сонця. якому за старим звичаєм поклонявся, і «слова його, гарячі, могучі, тремтіли у .свіжім раннім повітрі».

захар беркут не пристав на пропозицію монголів і не випустив ворогів із котловини в обмін на життя свого сина максима. коли всі подумали, що хлопець загинув, «старий захар, досі такий сильний і незламний, тепер тремтів, мов мала дитина, і, закривши лице руками, ридав тяжко», а побачивши сина поряд із мирославою, «захар глядів на молоду пару ясними, радісними очима».

захар беркут і тугар вовк ‑ це два різні, протилежні світи. щоб протиставити ці два образи, франко використав такі тропи й фігури, які й без додаткових коментарів автора можливість читачеві побачити всю велич патріарха і ницість зрадника рідного краю.