ОЧЕНЬ НУЖНО 1. Який елемент одягу згадується під час опису хлопця, якого затримали й доставили в кімнату міліції? 2. Яких звірів малював Юлько Ващук? 3. Де відбуваються події твору? 4. Кого віднесли Славко і Стефко Ніні Григорівні? 5. Що було зображено на малюнку, який висів на стіні Юлькової кімнати? 6. Чому Настка Вус не могла робити уроки за столом? 7. Чому Славко не зміг прийти на виставу « Лускунчик», в якій танцювала Лілі? 8. Яке місце посів С. Беркута у змаганнях з фехтування? 9. Чому Славко вступив у двобій із Юльком? 10. Через яку провину влаштували товариський суд над Славком? 11. Хто з учителів заступився за Беркуту? 12. Кому Юлько зізнався, що це він назвався іменем Славка Беркути у відділку?

1 незнаю

2 Коней

3 У Львові

4 Сороку

5 незнаю

6 незнаю

7 бо в нього була підготовка до змагань

8 4 місце

9 бо Юлько казав що навчитися фехтуванню дуже легко і він може навчитися за один вечір

10 через Юлька, який у кімнаті поліції назвався Славко Беркутою

11 Антон Дмитрович здається

12 Лілі Теслюк

1. Шапка

2.  Диких, не можу сказати(

3. Львів

4. Поранену сороку

5.

6.  Холодно, стіл для їжі

7. Тренування перед важливим змаганням

8. 4

9. Юлько сказав, що Славка отримує все легким шляхом

10. Ніби той пив з хлопцями

11. Антон Дмитрович

12. Лілі

Объяснение:

Головні персонажі повісті — Ява Рень і Павлуша Завгородній — звичайні школярі-підлітки, що мешкають у селищі Васюківка, бешкетники, фантазери та "зривщики дисципліни".

Звідки таке незвичне ім'я — Ява? То він сам себе так назвав, коли йому було лише півтора роки. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: "Я — Ваня", а вийшло "Ява"..., але причепилося оте "Ява" до нього, як реп'ях до собачого хвоста. У Івана руде скуйовджене волосся, а обличчя хлопця рясно вкрите веснянками. Ява Рень — енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр. Але хлопець здатний не тільки на бешкет: коли сталася прикра подія з переекзаменовкою, то він влітку сумлінно готувався до перескладання екзамену з української мови на "безлюдному" острові, дібравши собі ім'я "Робінзон Кукурузо".

Павлуша Завгородній — кращий друг Яви. Це більш врівноважений і спокійний хлопець. Він захоплюється малюванням і мріє стати льотчиком, але не менше за Яву полюбляє різноманітні пригоди й таємниці.

Васюківські "тореадори" завжди мають благородні наміри, але через брак досвіду і знань, на жаль, іноді потрапляють у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нову "авантюру". Тому читачі з цікавістю довідуються про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, зйомки в кіно, про до хлопців під час рятування рідного села від стихійного лиха, про викриття двох місцевих "шпигунів".

Мені зрозумілі бажання і наміри Яви і Павлуші, адже вони мої ровесники. Думаю, головне, про що хоче сказати нам автор: дружба — велика сила; важливо мати поруч вірного і відданого товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, не зрадить, завжди до в скрутній ситуації. Попереду в мене знайомство з багатьма літературними творами відомих письменників. Але я впевнений: "Тореадори з Васюківки" В. Нестайка — одна з найкращих книжок, тому я усім раджу прочитати її

Сколько существует человечество, столько продолжаются споры о духовное и материальное в жизни человека. К сожалению, в наше прагматичное время духовность отходит на второй план, но материальное не может вытеснить влечение человека к прекрасному, не может убить настоящих чувств, потому что на страже духовности стоит творчество настоящих художников.

Лина Васильевна Костенко всей своей жизнью и творчеством доказывает, что человек должен иметь крылья, которые вознесут ее над обыденностью, дадут ощущение полета.

Настоящий художник сумеет найти поэтические образы в самых обыденных вещах. Находясь ранней весной в Польше, Лина Костенко залюбовалась могучим природным явлением: на реке Одре что снимался лед. Казалось, зима еще не сказала своего последнего слова, и не успела огледіться, как проснулись деревья и на Одре лед потемнел». Буйно ломилась лед крошился лед, и вот «на последней льдине одинокая чайка плывет». Куда она разогналась, что будет, как почти прозрачную льдину «размоет вода весенняя», и этот неуверенный приют затрещит, відломиться и уйдет под воду? И зачем свободной птичьи почву под ногами, если она имеет широкие и сильные крылья? Картина могучего ледохода и образ бесстрашного крылатого птицы стали основой первого в диптихе стихотворения Лины Костенко «Чайка на льдине». Второе произведение «Крылья» стал логическим продолжением первого, ведь писательница вновь возвращается к образу птицы, который будет жить в небе, если не будет земли, не будет иметь богатства, «то будет воля», а облака в вышине развеют ощущение одиночества. «А как же человек? А что же человек?» — тревожно звучат риторические вопросы. Поэтесса знает ответ. Человек

Живет на земле.
Сама не летает.
А крылья имеет.
А крылья имеет!

Крылья — это правда, честность, доверие, вечное стремление, искренность, щедрость. У кого-то они созданы из песни, у кого — то- с надежды или поэзии и мечты, и в любом случае «Человек якобы не летает... А крылья имеет. А крылья имеет!» Последние слова стихотворения, звучащие рефреном, утверждают позицию поэтессы: человек должен иметь крылья, чтобы вознестись над обыденностью, чтобы материальное не ослепило ей глаза, не уничтожило личность каждого из нас.