Написати твір-роздум « Кілька порад: Як впоратися зі страхом?». Підготуватися до контрольної роботи.ПОГИТЕ

Учому ж рiзниця мiж поетом   та   бертольдом?   читач   одразу   бачить,   що вiдмiнностi мiж вдачами цих персонажiв принциповi. вже в першiй   частинi твору поет говорить про своє життя: вiн почуває себе вiльним i багатим.   його   думи   несуть   його,   куди   вiн   захоче,   за   своєï   творчоï   уяви,   особливого   свiтосприйняття   вiн, здається, може осягнути весь свiт, тож весь свiт належить поетовi. поет   не   вiдчуває   себе   самотнiм   чи   нещасним:   його   завжди оточує молодь яка дослухається його слiв, подумки вiн завжди з людьми, з народом, з природою. бертольдовi важко це зрозумiти. авторка так характеризує свого персонажа, лицаря бертольда: був вiн гордий та завзятий, але ж тiльки на упертiсть та на гордощi багатий. у життi ж бертольд   має   зовсiм   iншi   цiлi,   вiн   приземлений   та практичний. i здавалося б, нiчого немає поганого   в   практичностi, але така тонка межа мiж життєвою   практичнiстю   та   приземленiстю, бездуховнiстю. лицаревi важко оцiнити щось, що не можна побачити:   краса духу, сила мистецтва йому фантомами, iлюзiями: я б вiддав отой химерний твiй таємний свiт надхмарний за наземне справжнє графство, за пiдхмарний замок гарний. але коли лицар чує слова поета, навiть вiн не може   встояти   перед ними, навiть вiн визнає силу слова: довго й лицар слухав пiсню, далi мовив на вiдходi: що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годi! пiзнiше лицар не раз   упевнюється   в   магiчнiй   силi   слова:   поет йому завоювати серце коханоï за серенади,   пiснi поета вiйську   здобути   перемогу…   але   коли   бертольд повертається з вiйськового походу, вiн встановлює   своï порядки в графствi: податки та мита роблять життя народу   нестерпним,   а про справедливiсть законiв годi й мрiяти. тодi спiвцi знову беруться   до справи: силою свого слова вони i звеселяють людей, i нагадують   про   те, що справедливiсть   iснує,   але   ïï   треба   вибороти,   не миритися зi своєю долею, а боротися за краще майбутнє . але, як виявляється, лицар   бертольд   визнає   цiлу   слова   тiльки тодi, коли воно стоïть   на   сторожi   його   iнтересiв.   без   жодного покору сумлiння правитель вирiшує пiдкупити спiвця, все ще   вiрячи в те, що за iронiï все можливо.   але   поет   знов   виказує   не тiльки   безкорисливiсть,   а   й   небайдужiсть   до   житгя   народу,   до справедливостi та рiвностi серед людей. поет   вiдкиває   пропозицiю графа стати його придворним спiвцем: не поет, у кого думки не лiтають вiльно в свiтi, а заплутались навiки в золотiï тонкi сiтi. не поет, хто забуває про страшнi народнi рани, щоб собi на вiльнi руки золотi надiть кайдани! своє життя поет, за наказом бертольда,   доживає   у   темницi, проте вiн не боïться навiть ув'язнення, знаючи, що правда   на   його боцi. вiн лишає по собi   своï   пуми-чарiвницi   та   учнiв,   що продовжують його справу. за   словами   лесi   украïнки,   протистояння правителiв та поетiв триває i досi,   а   коли   воно   зникне,   то   i мочиться давня казка, а настане правда нова. твiр лесi украïнки давня казка   побудований   на   суперечностях   мiж двома героями поетом i лицарем   бертольдом   тобто   мiж   силою   мистецтва слова   та   силою   влади   й     примусу,     мiж     силою     духу     та орiєнтацiєю   на   матерiальне.   напевно,   правда   нова   зараз набагато   ближча,   нiж   за   часiв   створення   поеми:   ми   можемо   вiльно висловлювати своï думки, закiнчилися страшнi часи   суперечок   через iдеологiчнi переконання… але ми маємо   пам'ятати   про   давню казку   видатноï   украïнськоï   письменницi,   аби     не припуститися   колишнiх   помилок   i   наближати   нову   правду,   втiлювати ïï у нашому життi.

Коли я думаю, чую, читаю про Ліну Костенко чи про її твор­чість, то перед очима чомусь завжди з’являється постать захис­ниці Марії Оранти із Софії Київської. Така-от асоціація...

Ліна Костенко ввійшла в українську поезію в шістдесяті роки. Але навіть на фоні літератури того часу, що відзначалась ліриз­мом, гуманізмом, волелюбністю, її поетична муза особливо виріз­нялася. Вона м’яка й сувора, глибоко жіноча і на диво мужня, красиво сентиментальна, але аж ніяк не плаксива і не безнадійна. Така, як про неї сказала сама поетеса у вірші «Доля». За неї «треба платити життям», отримуючи в нагороду солодку муку влучно знайденого словаПоезія Ліни Костенко глибоко філософська. Її житгєві орі­єнтири проступають у віршах «Шукайте цензора в собі», «О, не взискуй гіркого меду слави». «Між іншим». «Ще вчора була я висока...» Лірична героїня цих та інших поезій чужа всьому суєтному, відкрита людям, чесна з собою та з іншими. У них роз­кривається внутрішня цілісність поетеси, яка хоче бути такою ж гармонійною в стосунках з людьми, як і у стосунках з природою. Загальнолюдскі цінності — це лише усвідомлена внутрішня гар­монія, у якій хоче жити людина.Органною величчю сповнені ті твори Ліни Костенко, у яких звучать християнські мотиви («Шлях на Голгофу». «Перш ніж півень заспіває»). Поетеса індивіалізує, наближає до нас у часі і просторі героїв біблійної легенди. І ті мірки, за ЯКИМИ ВІЧНІСТЬ розсудила їх, читач має змогу прикласти до себе, до свого життя. Любов, ненависть, віра, зрада, самопожертва — поняття вічні, на всі часи актуальні. І тому так проникливо говорить мовою цих понять поезія Ліни Костенко, поезія добра, поезія сильного духу, любові й свободи.

У своїх м’яких, здавалося б, суто жіночих поезіях Ліна Кос­тенко відбила ту боротьбу за людське в людині, яку кожен веде сам з собою. Ці мотиви можна простежити в усіх її віршах, саме цій темі присвячена її Муза. Від глибокого відчуття природи до розуміння соціальних настанов — усі ці теми в її творчості сповнені гуманізму та душевної величі людини.