Визнач в оповіданні «федька- халамидник»елементи сюжету

Якою повинна бути сучасна дівчина? Привабливою, працьовитою, вихованою, розумною, щирою душею — ідеальною. Героїня твору І. Котляревського «Наталка Полтавка» є уособленням найкращих рис дівчат, стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і багатий духовний світ. Перед нами — проста українська дівчина — трудівниця, яка жила на початку ХІХ ст. Наталка — добра, ввічлива та чесна дівчина. «Золото — не дівка! — кажуть про неї.— Окрім того що красива, розсудлива, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою… яка трудяща, себе і матір на світі держить». Чим це не ідеал для сучасної дівчини? Для неї, як для справжньої дівчини-українки, найбільше багатство — чесне ім’я. Коли Тетерваковський залицявся до неї, вона з гідністю відповідала: «Знайся кінь з конем, а віл з волом». Хоч возний і пан, але вона не хоче мати багатства без любові, для неї щастя — життя з коханим. «Бідність і багатство — єсть то Божа воля, з милим їх ділити — єсть щаслива доля»,— висловлюється героїня. Ніжна і щиро сором’язлива, вона впевнена в собі, це допомагає їй не занепасти духом при злиденному житті. Я захоплююсь незвичайною рішучістю і стійкістю героїні в боротьбі за своє щастя, коли доля зводить її з коханим Петром. Наталку не лякає людський осуд, вона залишається з людиною, яку кохає понад усе. Героїня ще не одне покоління читачів буде вчити доброчинності й непорушної відданості найвищим почуттям. Вона являє собою впевнення споконвічного жіночого ідеалу моїх співвітчизників, що ґрунтувався на святинях народної моралі. Минали десятиріччя, змінювався суспільний устрій життя, додавав нові риси до соціального обличчя жінки, проте в найістотнішому цей ідеал залишався без змін. Нам близький і дорогий образ жінки, багатої духовно, чесної, працьовитої і сердечної. З плином часу такі ідеали не старіють, бо вони — загальнолюдські і вічні, актуальні для будь-якої епохи. Саме такою має бути любляча дитина, сповнена глибокої поваги до батьків. Саме такою має бути жінка: порядною, працьовитою, розумною. Саме такою має бути наречена: щиро люблячою, вірною, ладною з гідністю відстояти своє кохання. Всі ці моральні якості втілив у своїй героїні І. Котляревський, подавши їх у сукупності з рисами чарівної зовнішньої краси Наталки — ще однією характеристикою народного ідеалу для сучасних українських дівчат.

Указці і. франка розповідається про пригоди головного героя — лиса микити. це справжнісінький собі лис, який усе своє життя займається крадіжками. він був дуже хитрий та кмітливий, тому обминав усі небезпеки. тільки одного разу його майже впіймали, але йому пощастило врятуватися: сховався у діжці з фарбою. тільки після цього він став пофарбованим у синій колір. спочатку він навіть мав із цього користь, бо звірі обрали його царем, щодня годували, тому що боялися. але таке фальшиве життя не могло тривати довго, справжнє лисяча сутність була викрита під час лісового концерту. звірі побачили, хто їх дурив увесь час, і розірвали лиса микиту на шматки. отже, на кожну нечесну людину чекає заслужена кара.       за розвитком дії казку можна умовно поділити на три частини: 1. пригоди лиса микити в місті. 2. «чудесне» перетворення. 3. царювання лиса микити і розвінчання його «культу».     головний персонаж — це герой, якому автор приділяє найбіль­ше уваги, надає детальний опис зовнішності та характеру, навколо якого створює увесь сюжет казки; він бере участь у всіх подіях, що відбуваються, і нерідко за його сам автор звертається до читача. отже, стає зрозумілим, що головним персонажем казки «фарбований лис» є лис микита.       другорядні персонажі — це всі інші герої казки, які в тій чи іншій мірі взаємодіють із головним героєм; автор не деталізує ін­формацію про них, часом розкриває тільки ім'я та безпосередню роль у житті головного героя або подіями, які з ним пов'язані. дру­горядними персонажами цієї казки є пси, вовчик-братик, ведмідь, кабан, олень, мавпа фрузя, орли, яструби тощо.       образи лиса, лисиці, лисички - сестрички надзвичайно популярні як у народних казках світу, так і у творах зарубіжних письменників. це пояснюється тим, що образи й сюжети «мандрували» від одного народу до іншого. у хіі – хііі ст. в європі з’явився   «роман про лиса», який уважався найпопулярнішим та найціка­вішим збірником казок про тварин. у франції лиса звали ренар, у нідерландах — рейнетом. німецький рейнеке-лис увагу видатного поета йоганна вольфганга гете, який наприкінці xviii століття написав про нього казкову поему.       давня повість про лиса зацікавила й українського письменни­ка івана франка. в основу своєї поеми «лис микита» він поклав мандрівний сюжет, котрий свого часу використав гете та інші письменники. у передмові до другого видання твору франко пи­сав: «я бажав не перекласти, а переробити стару повість про лиса, зробити її нашим народним добром, надати їй нашу національну подобу».     саме тому казка «фарбований лис» вважається однією з най­кращих у збірці «коли ще звірі говорили».