1. Чим білий кінь Шептало вирізнявся з-поміж інших? Яким ви його уявляєте? 2. Які якості притаманні героєві? Які думки завжди снують у його голові? 3. Чому він часто тримався пооддалік від табуна? Чи є щось спільне у поглядах Шептала і решти коней? 4. Яка найзаповітніша мрія Шептала за зміною почуттів героя і в яких епізодах це видно? 6. Як автор ставиться до свого героя? У чому він бачить його трагедію? 8. Яке ваше ставлення до головного героя нужен ответ

1. Він був білий, і всі знали що він особливий
2. Він лицемір, думає тільки про себе, ставить себе набагато кращим від всіх інших коней
3.він не любив ходити в зграї коней і тримався осторонь
4. Не робити ніякої роботи
6. Автор ставиться добре, показує красу білого коня, автор показує трагедію у тому що білий кінь поміж звичайних почуває себе особливим
8. Моє ставлення: на мою думку на прикладі Шептала автор показує що бувають такі самозакохані люди, показує як це виглядає зі сторони

Це: Характеристика запорізького козака І зовні, й за внутрішніми якостями запорізькі козаки загалом являли собою характерні типи своєї народності й свого часу. За описом сучасників, вони були здебільшого зросту середнього, плечисті, ставні, міцні, дужі, з лиця повновиді, округлі й від літньої степової спеки смагляві. З довгими вусами на верхній губі, з розкішним оселедцем, або чуприною, на тім’ї, у смушевій гостроверхій шапці на голові, вічно з люлькою в зубах, питомий запорожець завше дививсь якось похмуро, вниз, спідлоба, сторонніх зустрічав спершу непривітно, відповідав на запитання вельми неохоче, але затим помалу м’якшав, обличчя його поступово під час розмови набувало веселого вигляду, жваві проникливі очі займалися блиском вогню, і вся постава його дихала мужністю, звитягою, завзятою веселістю й неповторним гумором. У внутрішніх якостях запорізького козака помічалася суміш доброчинностей і вад, завжди, втім, властива людям, які вважають війну головним заняттям і головним ремеслом свого життя: жорстокі, дикі й безжальні щодо своїх ворогів, запорозькі козаки були добрими друзями, вірними товаришами, справжніми братами у стосунках одне з одним, мирними сусідами до своїх соратників за ремеслом, українських і донських козаків; хижі, кровожерні, невтримні на руку, нехтуючи будь-які права чужої власності на землі ненависного їм ляха чи бусурмана, запорізькі козаки у себе вважали звичайну крадіжку якогось батога чи пута страшним злочином, за який винного карали на смерть. Світлий бік характеру запорізьких козаків складали їхня благодушність, нескнарість, щедрість, безкорисливість, постійність у дружбі, яку так високо цінували в Запоріжжі висока любов до особистої свободи, за якою вони надавали перевагу лютій смерті, ніж ганебному рабству; глибока повага до старих і заслужених воїнів і взагалі до всіх «військових ступенів»; простота, помірність і винахідливість, при потребі, в домашньому побуті чи в різних безвихідних випадках і фізичних немочах. До захожих і заїжджих людей запорозькі козаки завжди були гостинні й привітні. На війні запорізький козак відзначався завжди розумом, хитрістю, вмінням у ворога «виграти вигоди, якнайшвидше на нього напасти й несподівано заманити», вражав ворога великою відвагою, гідною подиву здатністю витримувати найтяжчі випробування й жах смерті.                                   Для того щоб налякати чи пригрозити ворогові, запорожці нерідко самі поширювали про свою силу й непереможність неймовірні розповіді й примушували вірити в те інших. У вільний від походів час запорозькі козаки любили, лежачи на животах, побазікати, послухати розповіді інших, тримаючи при цьому в зубах коротенькі люлечки. Бувши високими шанувальниками пісень, дум і рідної музики, запорожці любили послухати своїх боянів, сліпців-кобзарів, нерідко самі складали пісні й думи і самі бралися за кобзи, які були в них улюбленим музичним інструментом.

1
Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої - окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і буди на нього схожим. Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів. А. Чайковський не ідеалізує Павлуся, хоч, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Я схиляюсь перед його патріотизмом, присягою на вірність рідному краєві (вона звучить у внутрішніх монологах героя) , перед щирістю та м'якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію - знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.